Прокидаючись над ранок, Фермін часто чув, як письменник розмовляв у своїй камері. Крадькома підібравшись до ґрат і нашорошивши вуха, Фермін виразно вловив, як Мартін сперечався з кимось, кого називав «сеньйор Кореллі» і хто, судячи зі слів, якими звертався до нього письменник, видавався постаттю вкрай зловісною.
Одного разу вночі Фермін запалив недогарок останньої свічки й виставив його в напрямку протилежної камери, прагнучи переконатися в тому, що Мартін у ній один і що обидва голоси, письменника й того Кореллі, виходять із одного й того самого рота. Мартін ходив колами по своїй камері, а коли погляди їхні перетнулися, Фермін зрозумів, що в’язень не бачить його. Письменник поводився так, наче не існувало всіх цих тюремних мурів і його розмова з тим невідомим чоловіком відбувалася десь далеко звідсіля.
– Не звертай уваги, – пробурмотів у темряві номер п’ятнадцять. – Щоночі одне й те саме. Щебече, аж заходиться. Сердега.
Зранку, коли Фермін запитав письменника про того загадкового Кореллі та їхні нічні бесіди, Мартін здивовано подивився на нього й лише зніяковіло всміхнувся. Наступного разу, коли через холод Фермін не міг заснути, він знову підійшов до ґрат і знову слухав, як письменник розмовляє з одним зі своїх невидимих друзів. Тої ночі Фермін наважився втрутитися.
– Давиде! Це я, Фермін, ваш сусід із камери навпроти. Із вами все гаразд?
Мартін наблизився до ґрат, і Фермін побачив, що обличчя письменника мокре від сліз.
– Сеньйоре Мартін! Хто така Ізабелла? Ви щойно говорили про неї.
Письменник тривалий час мовчки дивився на нього.
– Ізабелла – це єдине, що лишилося прекрасного в цьому блядському світі, – нарешті відповів він із незвичною для себе грубістю. – Якби не вона, слід було б підпалити його, і нехай би все згоріло дощенту.
– Вибачте, сеньйоре Мартін. Я не хотів вас потурбувати.
Письменник відступив, щезнувши в темряві. Наступного дня його знайшли в конвульсіях над калюжею крові. Бебо заснув на своєму стільці, і Мартін скористався нагодою, щоб, роздерши камінцем зап’ястки, розпороти собі вени. Коли його виносили на ношах, письменник був такий блідий, що Фермін уже не сподівався побачити його знову.
– Не турбуйся за свого друга, Ферміне, – озвався номер п’ятнадцять. – Якби це був хтось інший, потрапив би відразу в мішок, але Мартінові пан комендант не дає померти. Ніхто не знає чому.
Камера Давида Мартіна лишалася порожньою більше місяця. Коли Бебо приніс його на руках, наче дитину, письменник був одягнутий у білу піжаму, а руки мав забинтовані аж по лікті. Він не впізнавав нікого й першу ніч провів розмовляючи сам із собою і сміючись. Бебо підсунув стілець аж до ґраток Мартінової камери й цілу ніч вартував коло в’язня, підгодовуючи його грудками цукру, які поцупив у офіцерській кімнаті й сховав у кишенях.
– Сеньйоре Мартін, прошу вас, не кажіть такого, а то Господь покарає вас, – шепотів письменникові наглядач, передаючи смаколик крізь ґратки.
На волі номер дванадцять був лікарем Романом Санаухою, завідувачем терапевтичного відділення Барселонської клінічної лікарні. Людина цілісна, він виявився невразливим до вірусу ідеологічної маячні й розпалювання ворожнечі. Совість і небажання доносити на своїх колег довели його до в’язниці. Зазвичай у цих стінах ані посада, ані професія в’язня не мали жодного значення. Окрім тих випадків, коли ця професія могла прислужитися панові коменданту. Що ж до лікаря Санаухи, то його навичкам швидко знайшлося застосування.
– На жаль, ми тут не забезпечені потрібними медичними ресурсами, – пояснив йому комендант. – Уряд має інші пріоритети і не надто переймається тим, якщо хтось із вас гниє від гангрени у своїй камері. Після тривалої боротьби мені таки вдалося домогтися бодай чогось, і нам сяк-так обладнали лазарет і виділили коновала, якого, по-моєму, не взяли б навіть прибиральником у ветеринарне училище. Але це все, що в нас є. Мені відомо, що перш ніж піддатися на брехні про нейтральність, ви були доволі відомим лікарем. Із причин, що не стосуються справи, я особисто зацікавлений у тому, щоби в’язень Давид Мартін не покинув нас передчасно. Якщо ви погодитеся допомогти нам і підтримати його здоров’я в задовільному стані, я обіцяю, що, зважаючи на всі обставини, зроблю ваше перебування в цьому місці стерпнішим і особисто потурбуюся, щоб вашу справу було переглянуто й зменшено строк ув’язнення.