– Фермін, еге ж? – наче мимохідь запитав Вальс.
В’язень несміливо кивнув.
– Ти, мабуть, гадаєш, навіщо я тебе викликав?
Фермін зіщулився на стільці.
– Тобі немає про що хвилюватися. Навпаки. Я викликав тебе тому, що хочу поліпшити умови твого утримання, і, хтозна, можливо, колись навіть удасться переглянути твій присуд, адже ми обоє знаємо, що звинувачення проти тебе нічим не обґрунтовані. Але настали такі часи: усюди багато каламутної води, і часом праведникам доводиться платити за грішників. Такою є ціна національного відродження. Але облишмо ці розмірковування. Я хочу, щоб ти знав: я на твоєму боці. Я, так само, як і ти, в’язень цього місця. Гадаю, ми обидва прагнемо вибратися звідси якомога швидше, і я подумав, що ми могли б допомогти один одному. Цигарку?
Фермін ніяково взяв одну.
– Якщо не заперечуєте, я залишу її собі на потім.
– Звісно. Бери всю пачку.
Фермін поклав пачку цигарок у кишеню. Пан комендант схилився над столом, розтягнувши губи в посмішці. «У зоопарку є змія, кап-у-кап подібна до нього, – подумав Фермін, – але харчується вона лише мишами».
– Як там твій новий однокамерник?
– Сальґадо? Пречудово.
– Не знаю, чи тобі відомо, що перш ніж цього мерзотника запроторили за ґрати, він був грабіжником і найманим убивцею комуністів.
Фермін похитав головою.
– Мені він сказав, що був синдикалістом.
Вальс розсміявся.
– У травні тридцять восьмого він сам-один пробрався в будинок родини Вілахоана на бульварі Бонанова й порішив усіх, хто там був, а саме п’ятьох дітей, чотирьох служниць і стару бабцю вісімдесяти шести років. Як гадаєш, ким були Вілахоана?
– Мабуть…
– Ювелірами. На той час, коли було скоєно злочин, у домі зберігалося двадцять п’ять тисяч песет у коштовностях і готівці. Знаєш, де тепер ці гроші?
– Ні.
– І ніхто не знає. Це відомо лише товаришеві Себастьяну Сальґадо, який вирішив не віддавати весь цей скарб пролетаріату, а надійно заховати й приберегти для себе, щоб зажити розкішним життям після війни. Це йому не вдасться, тому що ми триматимемо його тут живим лише доти, доки він не заспіває нам про свою схованку або ж доки твій давній друг Фумеро не пошаткує його на шматки.
Фермін кивнув, зрозумівши ситуацію.
– Я помітив, що йому бракує пальців і що ходить він якось дивно.
– Попроси його коли-небудь зняти штани й побачиш, що йому бракує не тільки пальців, а й інших частин тіла, які він утратив через своє вперте небажання зізнаватися.
Фермін проковтнув клубок, що став у горлі.
– Я хочу, щоб ти знав: у мене таке дикунство викликає тільки відразу. Це перша з двох причин, чому я наказав перевести Сальґадо до твоєї камери. Адже тільки в розмовах із людиною можна її пізнати. Тому я хочу, щоб ти вивідав і розказав мені, де Сальґадо заховав свою здобич із будинку Вілахоана, а також із усіх його попередніх грабунків.
Фермінові похололо на душі.
– А яка друга причина?
– Друга причина полягає в тому, що, як я зауважив, ти останнім часом неабияк заприязнився з Давидом Мартіном. Я це вітаю. Дружба – це та чеснота, що ушляхетнює людину й допомагає соціальній реабілітації в’язнів. Тобі відомо, що Мартін – письменник?
– Щось чув таке.
Пан комендант скинув на Ферміна крижаним поглядом, однак не прибрав своєї примирливої усмішечки.
– Річ у тому, що Мартін не є поганою людиною, але він багато в чому помиляється. Зокрема, твій товариш наївно вірить, що повинен захищати не гідних його старань людей і оберігати сумнівні таємниці.
– Мабуть, це через те, що він такий дивак.
– Авжеж. Тому я подумав, що було б непогано, якби ти тримався поруч із ним, уважно додивляючись і дослухаючись до всього, а потім розповів би мені, що він каже, що думає, що відчуває… Я певен, він уже розмовляв із тобою про щось важливе, щось таке, що привернуло твою увагу.
– Ну, коли вже ви запитали, то останнім часом Мартін часто жалівся на чиряк, що вискочив йому в пахвині через те, що підштаники дуже муляють.
Пан комендант зітхнув і щось тихо пробурмотів собі під ніс, вочевидь утомившись виявляти прихильність такому негідникові.
– Слухай-но ти, блазню, ми можемо це вирішити або по-доброму, або по-поганому. Я волію бути стриманим, однак мені досить узяти слухавку телефона, і твій добрий знайомий Фумеро примчить сюди за півгодини. Мені розповідали, що останнім часом, крім паяльної лампи, у нього в одній із камер у підземеллі з’явилася ще й скринька зі столярним приладдям, яким Фумеро просто дива виробляє. Я зрозуміло висловився?