– Щоб ви переписали його базгранину…
– Саме так. Я благав адвоката нічого не казати Ізабеллі, але рано чи пізно він, поза всяким сумнівом, таки проговориться. А вона тоді – у цьому я тим паче не маю сумнівів – розлютиться, примчить сюди й буде погрожувати Вальсу розповісти його таємницю всьому світу.
– А ви не можете її зупинити?
– Тільки дурень намагатиметься зупинити Ізабеллу: це те саме, що намагатися зупинити товарний потяг на ходу.
– Що більше ви мені розповідаєте про неї, то дужче мені кортить з нею познайомитися. Особисто мені жінки з характером…
– Ферміне, ви ж пообіцяли!
Фермін поклав руку на серце й урочисто схилив голову.
– Повертаючись до того, про що я вам говорив, – провадив далі Мартін. – Коли вона стане погрожувати Вальсові, той може вичворити що завгодно. Цією людиною керують марнославство, заздрощі й жадібність. Коли відчує, що його загнали на слизьке, він зробить хибний крок. Не знаю, який саме, але я впевнений, що він обов’язково щось вчинить. Дуже важливо, щоб на той час вас уже тут не було.
– Власне кажучи, не те, щоб я надто прагнув тут затриматися…
– Ви мене не зрозуміли. Ми мусимо прискорити підготовку й перенести виконання нашого плану.
– Перенести? На коли?
Мартін довго дивився на співрозмовника крізь завісу диму, який видихав ротом.
– На сьогоднішню ніч.
Фермінові пересохло в роті.
– Але ж я досі навіть не знаю, який план…
– Отож, слухайте уважно.
15
Того вечора, перш ніж повернутися до камери, Фермін підійшов до одного з охоронців, що раніше відводили його до Вальсового кабінету.
– Перекажіть панові коменданту, що я хочу з ним побалакати.
– Це про що ж, хотів би я знати?
– Скажіть, що я дізнався те, що він просив. Пан комендант знає, про що йдеться.
Не минуло й години, як охоронець зі своїм напарником прийшли до камери номер тринадцять, щоб забрати Ферміна. Сальґадо, лежачи на койці й потираючи свою куксу, дивився на нього з хижим виразом на обличчі. Фермін підморгнув однокамерникові й рушив коридором під наглядом конвоїрів.
Пан комендант зустрів його сліпучою усмішкою і тарілкою солодощів з цукерні «Ескріба́».
– Ферміне, друже мій, який я радий, що ви повернулися до мого кабінету для інтелігентної і змістовної розмови. Сідайте, будь ласка, і покуштуйте досхочу цих прекрасних лагоминок, які мені принесла дружина одного з ув’язнених.
Фермін, який уже кілька днів не міг змусити себе проковтнути бодай кришинку, щоб не сперечатися з Вальсом, узяв один бублик і затиснув його в руці, наче талісман. В’язень зауважив, що пан комендант припинив йому «тикати», і вирішив, що звертання на «ви» не віщує нічого доброго. Вальс налив собі чарку бренді й розвалився в генеральському фотелі.
– Отже? Наскільки я розумію, у вас для мене хороші новини? – заохотив в’язня до розмови пан комендант.
Фермін кивнув.
– Що стосується красного письменства, то я можу запевнити вашу ясновельможність, що Мартін цілком переконаний і сповнений рішучості виконати свою роботу, а саме припасувати й відшліфувати те, що ви його попросили. Крім того, Мартін прохопився, що вважає той матеріал, який ви йому надали, таким високоякісним і вишуканим, що завдання його буде зовсім нескладним: завдяки геніальності пана коменданта досить розставити кілька точок над «і», щоб отримати шедевр, не гірший за найкращі праці Парацельса.
Вальс терпляче вислухав усе це Фермінове словоблуддя, а тоді коротко кивнув, не прибираючи з обличчя холодної усмішки.
– Лестити не потрібно, Ферміне. Мені досить знати, що Мартін виконає те, що має виконати. Ми обоє знаємо, що робота ця йому не до вподоби, але я радий чути, що він схаменувся і зрозумів, що полюбовне вирішення цього питання піде на користь нам обом. А як щодо інших двох пунктів?
– Саме переходжу до них. Щодо усипальні залишених творів…
– Цвинтаря забутих книжок, – виправив Вальс. – Вам удалося вивідати, де він?
Фермін упевнено кивнув.
– Зважаючи на те, що я довідався, згадане кладовище сховане серед лабіринту тунелів і печер під ринком Борн.
Вальс, вочевидь здивувавшись, замислився.
– А вхід?
– Цього я ще не дізнався, пане коменданте. Гадаю, це може бути якийсь лаз, замаскований усіляким приладдям і непривабливими відходами з однієї з тих оптових овочевих крамничок. Мартін не хотів розмовляти на цю тему, і я подумав, що краще надто не тиснути, а то він остаточно замовкнув би.
Вальс поволі кивнув.
– Гаразд. Розповідайте далі.
– Насамкінець, щодо третього доручення вашої мосці маю повідомити, що, скориставшись передсмертною агонією і гарячковим маячінням мерзотника Сальґадо, мені вдалося вивідати сховок тої багатої здобичі, яку він накопичив завдяки розбійницьким нападам, здійсненим на службі в масонів і марксистів.