– Ви гадаєте, що Сальґадо може померти?
– Будь-якої миті. Я думаю, він уже заповів свою душу святому Леву Троцькому й лише чекає на останній віддих, щоб долучитися до політбюро вічності.
Вальс ледь похитав головою.
– Казав я цим нелюдам, що силою від нього нічого не добудешся.
– Ну, власне кажучи, вони таки добули від цього грабіжника якийсь із його статевих органів, але загалом я цілковито згоден із паном комендантом, що на таких негідників, як Сальґадо, можна вплинути тільки психологічними методами.
– То які ж результати? Де він заховав гроші?
Фермін нахилився вперед і промовив конфіденційним тоном:
– Це складно пояснити.
– Годі вже ходити околяса, а то накажу вкинути вас до підземелля, щоб вам повернулося красномовство.
Тоді Фермін згодував Вальсові ту чудернацьку байку, яку повідав йому Сальґадо. Пан комендант слухав недовірливо.
– Ферміне, я попереджаю: якщо ви мені брешете, то дуже про це пошкодуєте. Те, що зробили з Сальґадо, здасться дитячою забавкою проти того, що зроблять із вами.
– Запевняю ваше добродійство, що я лише слово в слово повторюю те, що почув від Сальґадо. Якщо хочете, я присягну на цьому правдивому зображенні каудильйо, вождя нашого Божою ласкою, портрет якого висить над вашим столом.
Вальс пильно глянув йому в очі. Фермін витримав погляд навіть не кліпнувши, як його настановляв Мартін. Урешті-решт пан комендант, отримавши потрібну інформацію, прибрав із обличчя усмішку, а зі стола – тарілку з солодощами. Тепер уже без жодного натяку на приязність клацнув пальцями, і до кабінету зайшли двоє охоронців, щоб відвести Ферміна назад до камери.
Цього разу пан комендант навіть не потурбувався пригрозити в’язневі. Коли конвоїри вже тягли Ферміна коридором, повз них пробіг Вальсів секретар, загальмував на порозі кабінету й вигукнув:
– Пане коменданте, Санауха, лікар із камери Мартіна…
– Що сталося?
– Він каже, що Мартін знепритомнів. Санауха боїться, що це може бути щось серйозне, і просить дозволу піти в лазарет, щоб узяти там якісь ліки…
Розгніваний Вальс схопився на ноги.
– Так чого ж ти чекаєш? Мерщій веди його до лазарету, нехай бере все, що потрібно.
16
Доки лікар Санауха надавав допомогу Мартінові, перед їхньою камерою за наказом пана коменданта чатував наглядач, молодик років двадцяти, не більше, який уперше заступив на пост. На нічній зміні мав бути Бебо, але замість нього несподівано з’явився цей жовторотий новачок, який не міг дати собі ради навіть із в’язкою ключів і, здавалося, нервував більше за в’язнів. Близько дев’ятої вечора лікар, вочевидь утомлений, підійшов до ґрат і звернувся до наглядача.
– Мені треба ще чистої марлі й перекису водню.
– Я не можу залишити свій пост.
– Ну, а я не можу залишити хворого. Будь ласка. Марля і перекис.
Наглядач нервово заметушився.
– Панові коменданту не подобається, коли його накази не виконують до останньої крапки.
– Ще менше йому сподобається, якщо з Мартіном щось станеться через те, що ви мене не послухали.
Молодий наглядач замислився.
– Начальнику, ми ж не вміємо проходити крізь стіни, і ґрати виламати нам теж не до снаги… – переконував його лікар.
Тюремник лайнувся й помчав щодуху до лазарета. Санауха лишився стояти на місці. Сальґадо, важко дихаючи, спав уже другу годину. Фермін підкрався до ґрат своєї камери й через коридор зустрівся очима з лікарем. Тоді Санауха кинув йому пакуночок завбільшки з колоду гральних карт, обмотаний клаптем тканини й перев’язаний мотузкою. Фермін зловив його на льоту і швидко шаснув назад у тінь. Повернувшись із тим, що просив Санауха, наглядач наблизився до ґрат тринадцятої камери й придивився до нерухомого силуету Сальґадо.
– Доходить уже, – сказав йому Фермін. – Навряд чи протягне до ранку.
– Потурбуйся, щоб він прожив до шостої. Мені цієї мороки не треба, нехай помирає в чиюсь іншу зміну.
– Зроблю все, що зможу, – відказав Фермін.
17
Тої ночі, коли Фермін у своїй камері розгортав пакунок, який лікар Санауха перекинув йому через коридор, чорний «Студебекер» віз пана коменданта дорогою, що спускалася з гори Монтжуїк до темних міських вулиць, що оточували порт. Шофер Хайме ретельно об’їжджав баюри та інші нерівності, які могли потурбувати пасажира чи порушити хід його думок. Новий комендант не був схожий на свого попередника. Той, колишній, дорогою зазвичай заводив із Хайме розмову, а інколи сідав на переднє сидіння, поруч із водієм. Комендант Вальс звертався до шофера лише щоб дати вказівки і дуже рідко перетинався з ним поглядом, хіба тільки коли Хайме припускався якоїсь помилки, наїжджав на камінь чи надто різко завертав. Тоді очі коменданта спалахували в дзеркалі заднього огляду, а на обличчі з’являвся незадоволений вираз. Комендант Вальс не дозволяв умикати радіо, стверджуючи, що передачі, які транслюють в ефірі, ображають його інтелект. Також він заборонив Хайме прикріпити на приладову панель фотографію дружини й доньки.