Фермін роззирнувся довкола.
– Це, звісно, не готель «Колумб», але в мене є розкладне ліжко, я не хропу і, щиро кажучи, буду вельми радий вашому товариству.
– А хіба у вас немає нареченої?
– Моєю нареченою була донька засновника адвокатської контори, із якої мене звільнили завдяки Вальсові та його прихвосням.
– Ви дорого платите за цю історію з Мартіном. Обітницею бідності й цнотливості.
Бріанс усміхнувся.
– Дайте мені безнадійну справу – і я щасливий.
– Слухайте-но, я пристану на вашу пропозицію. Але тільки якщо ви дозволите мені заробити на своє проживання. Я можу прибирати, давати лад паперам, друкувати на машинці, куховарити. Можу прислужитися вам порадами, а також виконувати роботу нишпорки. А якщо у хвилину слабкості ви опинитеся в скруті й відчуєте, що потрібно скинути напруження, я впевнений, що з допомогою моєї подружки Росіїто зможу забезпечити вам послуги професіоналки, після зустрічі з якою ви наче на світ знову народитеся. У молоді роки треба пильнувати, щоб надмірне накопичення сім’яної рідини не вдарило в голову, тому що наслідки можуть бути вельми кепськими.
Бріанс простягнув йому руку.
– Домовилися. Вас узято помічником до адвокатської контори «Бріанс і Бріанс», що захищає інтереси неплатоспроможної частини населення.
– Не будь я Ферміном, якщо до кінця тижня не дістану вам клієнта з тих, що платять готівкою і наперед.
Ось так Фермін Ромеро де Торрес тимчасово влаштувався в крихітній конторі адвоката Бріанса. Він одразу ж узявся прибирати в кабінеті, впорядковувати й розкладати за датою всі досьє, теки й незавершені справи. За кілька днів завдяки Ферміновим старанням кімната блищала чистотою, а площа її неначе збільшилася втричі. Фермін переважно не виходив із контори, але декілька годин на день він присвячував різноманітним вилазкам, із яких ніколи не вертався з порожніми руками: приносив то оберемочки квітів, поцуплені з фойє театру «Тіволі», то пригорщу кави, яку йому вдавалося виканючити в офіціанта з бару на першому поверсі, то першосортні продукти з магазину роздрібної торгівлі «Кольмадо Кілес», які записував на рахунок колишньої адвокатської контори Бріанса, видаючи себе за їхнього нового хлопчика на побігеньках.
– Ферміне, цей хамон просто божественний! Де ви його дістали?
– Покуштуйте ще ламанчського сиру, і ви прозрієте.
Уранці Фермін переглядав усі Бріансові справи й переписував начисто його нотатки. По обіді він сідав за телефон і, озброївшись довідником, брався за пошук потенційно платоспроможних клієнтів. Коли чуття йому підказувало сприятливу нагоду, після телефонної розмови відбувався візит додому. Із п’ятдесяти дзвінків місцевим торговцям, представникам різноманітних професій і приватним особам десять завершилися візитами, в результаті яких Бріанс отримав три нові справи.
Першим клієнтом була вдова, що позивалася до страхової компанії, яка відмовлялася виплачувати компенсацію за смерть чоловіка цієї жінки, аргументуючи свою позицію тим, що серцевий напад, який стався в бідолахи після того, як він обжерся креветками в «Сьєте пуертас», є самогубством і не може розглядатися як страховий випадок. Другим клієнтом був таксидерміст, якому колишній тореро приволік п’ятсоткілограмового бойового бика, останнього у своїй кар’єрі. Одначе, коли майстер перетворив тварину на опудало, замовник відмовився його забирати й платити за роботу, оскільки, за його словами, вставлені таксидермістом скляні очі надавали бику демонічного вигляду. Тореадор так злякався, що аж вискочив із майстерні з криком: «Цур тобі, пек тобі!» Третім клієнтом став кравець із вулиці Святого Петра. Якийсь дантист вирвав йому п’ять зубів, на жодному з яких не було карієсу. Це були не бозна-які справи, однак усі нові клієнти оплатили витрати й уклали контракт.
– Ферміне, я призначу вам постійну платню.
– Не може бути й мови.
Фермін відмовився приймати винагороду за свою справну працю, лише час від часу просив позичити йому невеличкі суми, щоб у неділю ввечері повести Росіїто в кіно, на танці в клуб «Ла Палома» або ж у парк атракціонів Тібідабо. Там, у залі кривих дзеркал, дівчина лишила йому на шиї засмокт, який свербів іще тиждень. У цьому самому парку, скориставшись тим, що вони виявилися єдиними пасажирами карусельного літачка, який кружляв над мініатюрною Барселоною, Фермін після тривалого відлучення від пустощів короткочасного кохання знову відчув себе повною мірою чоловіком.
Одного разу, пестячи принади Росіїто на самій верхівці оглядового колеса, Фермін подумав, що, попри всі очікування, його теперішнє життя виявилося цілком непоганим. І його охопив страх, адже він розумів, що це не триватиме вічно й украдені крихти спокою і щастя зникнуть швидше, ніж зів’яне молоде тіло Росіїто і потьмяніють її блискучі очі.