11
Того самого вечора Фермін сидів у кабінеті, чекаючи на повернення Бріанса з походу по судах, канцеляріях, прокуратурах і в’язницях, де йому доводилося відбувати безліч зустрічей, щоб дістати потрібну інформацію. Була вже майже одинадцята, коли в коридорі почулися кроки молодого адвоката. Фермін відчинив двері, і Бріанс, змучений і пригнічений як ніколи, зайшов, ледве переставляючи ноги. Знесилено впавши в кутку, він обхопив голову руками.
– Що сталося, Бріансе?
– Я був у замку Монтжуїк.
– Добрі новини?
– Вальс відмовився мене прийняти. Вони змусили мене чекати чотири години, а потім сказали забиратися геть. Забрали дозвіл на відвідування й пропуск на територію в’язниці.
– Вам дозволили побачитися з Мартіном?
Бріанс заперечно похитав головою.
– Його там уже нема.
Фермін спантеличено глянув на адвоката. Бріанс помовчав якусь мить, добираючи слова.
– Коли я вже йшов, мене наздогнав Бебо і розповів, що знав. Усе сталося два тижні тому. Мартін писав, як навіжений, день і ніч, майже не перериваючись навіть для сну. Вальс відчув, що тут щось не так, і наказав Бебо забрати вже написані сторінки. Знадобилися зусилля трьох чоловіків, щоб зв’язати Мартіна й відняти в нього рукопис. Він написав більш як п’ятсот сторінок за менш ніж два місяці. Бебо передав рукопис Вальсові, і коли той почав читати, то неначе сказився.
– Либонь, побачив зовсім не те, на що очікував…
Бріанс кивнув.
– Вальс читав цілу ніч, а вранці піднявся до башти в супроводі чотирьох охоронців, наказав закувати Мартінові руки й ноги і зайшов до його камери. Бебо підслуховував через щілину в дверях, і йому вдалося почути частину розмови. Вальс був розлючений. Він заявив Мартінові, що той дуже його розчарував, що йому дали зародки шедевра, а він, невдячний, знехтувавши всіма вказівками, став писати якусь цілковиту, без ладу і складу, нісенітницю. «Не такої книжки я сподівався від тебе, Мартіне», – раз по раз повторював Вальс.
– А що ж Давид?
– Нічого. Він не звертав на коменданта уваги, наче того й не було поруч. Через таку зневагу Вальс лютився дедалі дужче. Бебо чув, як ляпаси й удари посипалися на Мартіна, але той не видав ні звуку. Коли ж Вальс утомився бити й ображати в’язня, який так і не промовив до нього ані слова, то, як розповів Бебо, дістав із кишені листа. Листа, якого сеньйор Семпере надіслав на Мартінове ім’я кілька місяців тому і якого тоді конфіскували. Це було прощальне послання Ізабелли, яке вона написала Мартінові на своєму смертельному ложі…
– От же ж сучий син…
– Вальс лишив в’язня наодинці з цим листом, адже знав, що найбільшою карою для Мартіна буде дізнатися про смерть Ізабелли… Бебо каже, що, прочитавши листа, нещасний несамовито закричав, а потім цілу ніч вив, бився головою в стіни й гамселив кулаками в двері.
Бріанс підвів погляд, і Фермін, опустившись навколішки перед ним, поклав руку адвокатові на плече.
– Із вами все гаразд, Бріансе?
– Я мав би його захистити й витягнути звідти, – відказав той тремтячим голосом. – Це мій обов’язок як його адвоката…
– Ви зробили все, що могли, Бріансе. І Мартін це знає.
Молодий чоловік скрушно похитав головою.
– Стривайте, це ще не все, – промовив він. – Бебо розповів мені, що Вальс наказав більше не давати ув’язненому паперу й чорнила, і тоді Мартін став писати на звороті сторінок, які комендант жбурнув йому в обличчя. А що не мав чорнила, то використовував замість нього свою кров, ріжучи руки… Бебо намагався поговорити з ним, заспокоїти… Але Мартін уже не брав ані цигарок, ані грудок цукру, які раніше так любив… Він навіть не помічав присутності наглядача. Бебо гадає, що отримавши звістку про смерть Ізабелли, Мартін остаточно збожеволів і потрапив у пекло, яке створив у своїй уяві… Ночами він голосно кричав, і його зойки розносилися по всьому замку. Серед відвідувачів, арештантів і персоналу в’язниці пішов поголос. Вальс занепокоївся. Зрештою, він наказав двом своїм душогубам відвезти Мартіна вночі…
Фермін проковтнув клубок, що став йому в горлі.
– Куди?
– Бебо точно не знає. Судячи з того, що йому вдалося почути, він гадає, що письменника відвезли до закинутого будинку біля парку Ґуель… Під час громадянської війни там, схоже, убивали людей, а тіла закопували в саду… Повернувшись, конвоїри доповіли, що питання вирішено, але Бебо розповів мені, що того самого вечора чув, як вони перемовлялися між собою, і, схоже, з ними не все було гаразд. У тому будинку щось сталося. Начебто там був іще хтось.