– А відколи це ти пописуєш листи до моєї дружини?
Мені здалося, що негідник посміхнувся і, перш ніж він устиг промовити бодай слово, я знову накинувся на нього. У другий удар я вклав усю свою злість, яка накопичилася в мене всередині. Цього разу кулак зустрівся із зубами мого суперника, аж так, що заніміла вся рука. Каскос застогнав і звалився на крісло, за яке тримався. Побачивши, що я нахиляюся до нього, він затулив обличчя руками. Я схопив його за шию, наче хотів роздерти пальцями горлянку.
– Що в тебе за справи з Вальсом?
Каскос нажахано дивився на мене, переконаний, що тут йому й кінець. Він промимрив щось нерозбірне, і мої руки стали слизькими від слини й крові, що крапала з його рота. Я сильніше стиснув йому горло.
– Маурісіо Вальс. Що між вами спільного?
Я нахилився до нього так близько, що міг бачити своє відображення в його очах. Кровоносні судини під рогівкою почали лускати, а довкола райдужної оболонки утворилася сіточка темних прожилок. Усвідомивши, що ще трохи, і вб’ю його, я розтиснув руки.
Каскос схлипнув і схопився руками за шию. Я сів на ліжко навпроти нього. Руки мені тремтіли й були всі в крові. Я зайшов до ванної і помив їх. Потім умився й змочив волосся холодною водою. Побачив у дзеркалі своє відображення й не впізнав себе. Я ледве-ледве не вбив людину.
11
Коли я повернувся до кімнати, Каскос далі знеможено сидів на стільці, тяжко дихаючи. Я набрав склянку води й простягнув йому. Побачивши, що я наближаюся знову, він відсахнувся, очікуючи на новий удар.
– На, – сказав я.
Каскос розплющив очі і, побачивши склянку з водою, на якусь мить завагався.
– На, – повторив я. – Це лише вода.
Він узяв склянку тремтячою рукою і підніс до губ. Тепер я побачив, що зламав йому кілька зубів. Каскос знову застогнав, а в очах його з’явилися сльози від болю, коли холодна вода торкнулася зубної пульпи, що виступила з-під розтрощеної емалі. Якусь хвилю ми мовчали.
– Викликати лікаря? – запитав я нарешті.
Він звів на мене погляд і похитав головою.
– Забирайся звідси, доки я не викликав поліцію.
– Скажи, що тебе пов’язує з Вальсом, і я піду, – холодно глянув я на нього.
– Це… це один із засновників видавництва, у якому я працюю.
– Це він попросив тебе написати того листа?
Каскос завагався з відповіддю. Я підвівся, підійшов до нього, узяв за волосся і щосили смикнув.
– Не бий мене більше, – попросив він.
– Це Вальс тобі сказав написати того листа?
Каскос уникав мого погляду.
– Ні, то був не він, – зрештою вичавив.
– А хто?
– Один із його секретарів. Армеро.
– Хто?
– Пако Армеро. Працівник видавництва. Це він порадив мені відновити стосунки з Беатріс. Сказав, якщо мені це вдасться, то на мене чекає винагорода.
– І навіщо ти мав відновити стосунки з Беа?
– Не знаю.
Я вдав, ніби збираюся знову його вдарити.
– Я не знаю, – заскімлив Каскос. – Я кажу правду.
– Тому ти призначив їй тут побачення?
– Я досі люблю Беатріс.
– Прекрасний спосіб, щоб продемонструвати свою любов. Де Вальс?
– Я не знаю.
– Як це ти не знаєш, де твій начальник?
– Я з ним навіть не знайомий. Зрозуміло? Я його ніколи не бачив. Ніколи не говорив із ним.
– Тобто?
– Я почав працювати в «Аріадні» півтора року тому, у мадридському представництві. За весь цей час я його ні разу не бачив. Ніхто його ні разу не бачив.
Він тяжко підвівся зі стільця й поволікся до телефонного апарата. Я його не спиняв. Каскос зняв слухавку й кинув на мене погляд, сповнений ненависті.
– Я дзвоню в поліцію…
– У цьому немає потреби, – пролунав голос у коридорі номера.
Я обернувся й уздрів Ферміна, вбраного, як мені видалося, в один із батькових костюмів. У витягнутій руці мій товариш тримав щось схоже на посвідчення поліціянта.
– Інспектор Фермін Ромеро де Торрес. Поліція. Отримано скаргу на хуліганство. Хто з вас може коротко пояснити, що тут відбувається?
Я не знаю, хто більше розгубився, Каскос чи я. Фермін скористався нагодою, щоб м’яко забрати слухавку з руки Каскоса.
– Дозвольте, – промовив фальшивий поліціянт, відсторонюючи потерпілого. – Мені треба повідомити в управління.
Начебто набираючи номер, він усміхнувся до нас.
– З’єднайте з управлінням поліції, будь ласка. Так, дякую.
Зачекавши кілька секунд, Фермін сказав у слухавку:
– Ало, Марі Пілі? Це Ромеро де Торрес. Дай мені Паласіоса. Добре, чекаю.
Удавши очікування, він прикрив слухавку долонею і звернувся до Каскоса.
– А ви вдарилися об двері в туалеті чи маєте щось заявити?
– Цей дикун напав на мене й збирався вбити. Я хочу зараз же написати на нього заяву. Нехай йому всиплють добрячого перцю.