– Дихайте глибоко й повільно, сеньйоре Семпере.
Батько заплющив очі й кивнув. Ми з Ферміном перезирнулися.
– Слухай-но, а хіба ти не одружуєшся незабаром?
– Завтра вдень.
– О, то я тебе вітаю!
– Дякую, сеньйоре Семпере. Що скажете, чуєтеся на силі помалу дійти додому?
Батько кивнув.
– Уперед, сміливче, іншого шляху немає!
Холодний і сухий вітер зрештою освіжив батька. За десять хвилин, коли ми вже простували вулицею Святої Анни, бідолаха трохи прийшов до тями й паленів від сорому. Мабуть, він напився вперше в житті.
– Про це, будь ласка, нікому ані слова, – попрохав він нас.
Ми були метрів за двадцять від книгарні, коли я помітив, що на сходах, перед під’їздом до нашого будинку, хтось сидить. У світлі великого ліхтаря з будинку Жорба, що на розі вулиці Пуерта-дель-Анхель, окреслилася постать юної дівчини з валізою на колінах. Побачивши нас, дівча підвелося.
– У нас гості, – пробурмотів Фермін.
Батько першим її побачив. Я помітив, як він, неначе різко протверезівши, дивно перемінився на обличчі, яке набуло виразу якогось зосередженого спокою. Батько рушив до дівчини, аж раптом став як укопаний.
– Ізабелло? – почув я його голос.
Боячись, що алкоголь досі туманить йому розум і що батько зараз упаде посеред вулиці, я поквапився до нього. Тоді-то я й побачив її.
4
Дівчині було не більше сімнадцяти років. Вона стала під світло ліхтаря, що висів на фасаді будинку, й ніяково всміхнулася, здійнявши руку на знак привітання.
– Я Софія, – промовила вона з легким акцентом.
Батько ошелешено дивився на неї, неначе побачивши привида. Я проковтнув клубок у горлі, відчуваючи, як мене всипало морозом. Дівчина немовби зійшла з фотознімка матері, який батько зберігав у шухляді свого письмового стола.
– Я Софія, – повторило дівча збентежено. – Ваша племінниця. З Неаполя…
– Софія, – пробелькотів батько. – А-а, Софія.
Волею провидіння з нами виявився Фермін, який узяв ситуацію під контроль. Пробудивши мене від заціпеніння стусаном у бік, він узявся пояснювати дівчині, що сеньйор Семпере трохи нездужає.
– Річ у тому, що ми йдемо з дегустації вин, а бідоласі, щоб захмеліти, досить склянки мінеральної води. Не зважайте, синьйорино, зазвичай сеньйор Семпере не має такого остовпілого вигляду.
Термінову телеграму, у якій тітка Лаура, мати дівчинки, повідомляла про приїзд своєї доньки, ми знайшли в квартирі на підлозі: оскільки нас не було, її просунули в щілину під дверима.
Удома Фермін прилаштував батька на канапі, а мені доручив заварити міцної кави. Сам він, доки підпилий поволі вертався до життя, розважав дівчину розмовою, розпитуючи про подорож і не шкодуючи всіляких банальностей.
З розкішним акцентом і не без кокетства Софія розповіла, що прибула о десятій вечора на Французький вокзал, взяла там таксі й доїхала до площі Каталонії. Не заставши нікого вдома, дівчина пішла до найближчого бару й грілася там, доки він не зачинився. Потім вона всілася чекати біля під’їзду, вирішивши, що рано чи пізно хто-небудь усе ж мусить прийти. Батько пам’ятав про лист, у якому її мати повідомляла про приїзд Софії до Барселони, але не думав, що це станеться так швидко.
– Мені дуже прикро, що тобі довелося чекати на вулиці, – сказав він. – Зазвичай я завжди вдома, але цього вечора у Ферміна була парубоцька вечірка і…
Софія, у захваті від такої новини, скочила на ноги й поцілувала Ферміна у щоку, вітаючи з такою подією. Мій товариш, попри те, що недавно покинув стрункі ряди зальотників, не стримав пориву й негайно запросив її на весілля.
Ми теревенили з півгодини, доки з дівич-вечора Бернарди не повернулася моя дружина. Підіймаючись сходами, вона почула голоси й постукала у двері. Зайшовши до їдальні й побачивши Софію, Беа аж пополотніла і глянула на мене.
– Це моя кузина з Неаполя, Софія, – відрекомендував я гостю. – Вона приїхала до Барселони вчитися й поживе якийсь час у нас…
Беа, намагаючись приховати свою стурбованість, приязно привіталася з дівчиною.
– А це моя дружина, Беатріс.
– Називайте мене просто Беа. Ніхто не каже до мене Беатріс.
Із плином часу та після випитої кави збудження, яке охопило нас через приїзд Софії, поволі спадало, і невдовзі Беа натякнула, що бідолашна дівчина, либонь, падає з ніг від утоми і їй краще вже піти до ліжка, а завтра буде новий день, щоб поговорити, навіть якщо це й день весілля. Було вирішено, що Софія розміститься в моїй колишній кімнаті, а Фермін, переконавшись, що батько не впаде знову в кому, уклав і його до ліжка. Беа пообіцяла Софії позичити їй на церемонію вінчання одне зі своїх убрань. Фермін, від якого за два метри відгонило шампанським, уже зібрався було зробити недоречне зауваження стосовно подібностей і відмінностей між фігурами й таліями двох жінок, але я змусив його замовкнути, штовхнувши ліктем у бік.