— Серед городян?
— Атож. Бачите, в місті поширилась чутка, нібито Нохрі заволодів скарбницею і обіцяв дати всім, хто піде до його війська, дещицю із Серафісового золота. Тепер уже він напевне вдереться в гробницю.
— Звичайно. А надто, коли Дхандас знає таємницю скарабея.
— У жителів нашої країни десь ділась і совість і пошана до богів. На золото можна купити все Мітні-Хапі, і Нохрі добре знає це, — сумно мовив Яхмос і пішов далі.
Коли я повернувся до товаришів, вони вже встали. Побачивши мене, Чан радісно усміхнувся.
— О, пане професоре, саме ви нам і потрібні! — сказав він. — Ви все знаєте, і тому, сподіваюсь, допоможете мені: де лежить наше спорядження?
— У сусідній кімнаті, - відповів я.
— Геть усе?
— Так, усе. А що саме вам потрібне?
— Тільки моя скринька з усяким дріб’язком.
Я приніс йому скриньку.
— Навіщо вона вам? Що ви маєте робити?
— Я надумав одне дільце, — відповів Чан. — Але перш ніж розповісти про свої плани, я хочу дещо спитати вас. Скажу тільки одне: зараз головне — не допустити Нохрі і Псаро до гробниці.
— Це правда, — погодився я. — Але, на лихо, вони, мабуть, уже побували там. Та хоч би вони й не встигли ще відчинити гробницю, то як ми зможемо завадити їм зробити це першої-ліпшої хвилини?
— Навіть якщо вони й справді побували вже у Серафісовій скарбниці, ми не повинні занепадати духом і складати зброю. Поки живемо, ми маємо надіятись. Залиште цю справу на мене, — весело додав він і вийняв із своєї дивовижної скриньки якісь слоїки та пляшечки з різними фарбами. — Попросіть, будь ласка, Бакні роздобути мені рам’я найбіднішого серафійського жебрака.
Я пішов до Бакні, і незабаром нам принесли подерте і брудне лахміття.
Протягом півгодини ми спостерігали, як майстерно перевтілюється Чан. Він так змінив свій вигляд, що його годі було пізнати. На обличчі лягли глибокі зморшки, а повіки були якось так стиснені, що з-під них видніли самі тільки білки. Чан здавався зовсім сліпим, хоч запевняв нас, що добре все бачить. Потім він узяв довгий кийок і почав ходити по кімнаті, наче й справді був сліпий.
— Просто чудово! — захоплено вигукнув Дхірендра. — Я бачив чимало перевтілень на своєму віку, але такого — ніколи!
— Я іду в храм бога сонця Ра, — спокійно повідомив нас Чан.
— У храм бога сонця Ра! — жахнувся я.
— До Серафісової гробниці, - пояснив Чан.
— Ви йдете просто смерті в лапи! — не міг я отямитись.
— Але я сподіваюсь, що довго там не затримаюсь, — засміявся він.
Мені й справді здалося, що Чан рокує себе на смерть. Хотілось навіть не пустити його туди.
— Це безумство! — сказав я, схопивши Чана за руку.
— От коли я загину, тоді називайте мене безумним. Людину, яка заздалегідь обміркувала все до найменших подробиць, вважають за розумну. А що я зробив саме так, то я, мабуть, скоріше розумний, ніж безумний, — пожартував він.
— Ви ж не знаєте ні слова староєгипетською мовою! Як же ви зможете порозумітися з ким-небудь? — спитав я схвильовано.
— А мені можна й не знати тутешньої мови: я ж не тільки сліпий, а ще й німий, — відповів Чан.
Ну й людина! На всі запитання має готову відповідь!
Я покликав Бакні, і ми втрьох рушили до західної частини стіни. Там Бакні тихенько відчинив дверцята, і Чан, тримаючи у правій руці кийок, а ліву простягнувши просто перед собою, вийшов з палацу і попрямував уперед непевною ходою, похитуючись і спотикаючись.
Бакні зачинив дверцята, і я, стривожений, повернувся до палацу, не сподіваючись уже колись побачити усміхнене обличчя друга, з яким так негадано звела мене доля.
Розділ XXІІІ
ДРУГИЙ ЧАНІВ ПОДВИГ
Немає потреби говорити вам, що Чан повернувся цілий і здоровий. Це й так зрозуміло: інакше я не мав би змоги описувати нашу дивовижну мандрівку.
Зараз мені хочеться тільки коротенько розповісти вам про другий Чанів подвиг; подробиці я почув від нього самого, коли він через три дні повернувся до палацу.
Чан одійшов далеченько від стіни палацу і сів на розі вузенької вулички. Перехожих було небагато. Коли Чан чув, що хтось іде, він зразу ж простягав руку, прохаючи милостині. Так минуло кілька годин.
Мій друг недаремно так довго сидів там: по-перше, він добре ознайомився із цим районом, а по-друге, переконався, що ніхто не бачив, як він виходив з палацу.
Опівдні Чан зійшов з гори і безлюдними вуличками та провулками дістався до храму бога Ра.
Коли смеркло, навколо храму загорілися вогнища. їх розпалили солдати, готуючись до ночівлі. Псаро поставив загін поблизу храму на випадок раптового нападу.