— Я не їздила на мопеді, — чітко й виразно проказала вона.
Дідусь опустив руки й полегшено зітхнув. Напевно, мама на своєму пісенному святі теж полегшено зітхнула.
— Чудово, — мовила вона лагідно. — А що ж ти, ясочко, робила?
— Я тільки там сиділа, — відповіла Крелла.
Ісак
У Лени день народження лише раз на рік, як і в решти людей, але дехто вірить, що він буває й частіше. Вона торочила про день народження постійно. І ось він уже наближався.
— Можеш собі уявити — дев’ять років дев’ятого червня, га? — вдоволено спитала вона.
Її мама приїхала додому з пісенного свята й заходилася витирати фрукти, з яких збиралася робити мистецькі композиції. Ми з Леною їли.
— Атож, уявляю. А чого ти собі бажаєш?
— Тата.
Мама зітхнула й спитала, чи Лена хоче його загорнутим у папір, чи у вигляді подарункової листівки.
— Може, ти, донечко, бажаєш собі чогось іншого?
Ні, Лена нічого іншого собі не бажала, але коли ми вийшли надвір, вона все-таки хвильку постояла на сходах. А тоді прочинила двері й крикнула в хату:
— Велосипед!
Лена запросила на день народження увесь наш клас. Вісьмох хлопців плюс мене. За кілька годин до обіду я пішов подивитися, чи в них вистачить спеченого торта на таку громаду. Відчинила Ленина мама.
— Добре, що ти вже прийшов, Трілле. Може, зумієш її втішити.
Я сторопіло зайшов досередини.
Лена лежала на канапі. У неї був кепський вигляд.
— Ти захворіла? — нажахано спитав я.
— Так, захворіла! У мене обсипало живіт! — крикнула вона так, ніби це сталося через мене. — Тож ніхто не захоче прийти на обід і заразитися посеред канікул!
Лена пожбурила подушкою в стіну — аж у всій вітальні затремтіли картини.
Оце так біда.
— Ох, Лено, — зажурено мовив я.
Трохи перегодом навідалась моя мама, щоб пересвідчитись, чи не заважаю я оздоблювати торт.
— Ну от, а ти що, Лено, захворіла? — і собі спитала вона, присівши край канапи.
Мама неабияк розумілася на дитячих недугах. У неї було чималенько дітей.
— Як ти гадаєш, Карі, що в неї? — спитала Ленина мама, заносячи до вітальні чай.
Мама вважала, що в Лени була вітряна віспа. Коли мені було три роки, я хворів на вітряну віспу, сказала вона, а на неї хворіють не більше одного разу. Отже мені все-таки можна було прийти до Лени в гості. Якщо Лена здужає мене прийняти.
Лена здужала мене прийняти, і о шостій годині я з’явився до неї причепурений і з подарунком. Я подарував їй гру в крокет. Напевно, Лені вона подобалась. На її думку, крокетні молоточки можуть багато на що згодитися. Ленина мама прилаштувала у вітальні ліжко, і Лена, сидячи в ньому, віддавала накази, мов королева. Ми дивилися DVD, до того ж нам належав цілий вершковий торт. Лише один раз Лена через свою дурнувату вітряну віспу спалахнула гнівом і пожбурила в стіну булочку з корицею.
— Отак би жбурнути в тебе, — сказала її мама й зітхнула.
До вечора день народження зіпсувався, і я подумав, що краще піти додому. Однак Лена не відпустила. Хай йому грець, сказала вона, не годиться, щоб єдиний гість вшився у половині восьмої, якщо свято триває до дев’ятої. Тоді я взяв ще один шматочок і сидів, поки Лена заснула в своєму ліжку.
— Я говорила з черговим поліклініки, — шепнула мені Ленина мама. — Лікар буде на цьому кутку ввечері, тож, напевно, зайде.
Нараз хтось постукав у двері. Я витягнув шию і виглянув у передпокій. Лікар був молодий, як звичайно вони всі бувають, і гарний з виду. Дорослі хтозна-скільки віталися в передпокої та розсипалися в усмішках, і, ступаючи до вітальні, лікар обернувся й знов усміхнувся Лениній мамі так, що перечепився за поріг і майже ввалився в кімнату.
— То це ти хворий? — спитав він мене, коли таки віднайшов рівновагу.
— Ні, я раніше хворів, — гордо відповів я і тицьнув пальцем на Лену в ліжку.
Якби я цього не зробив, то лікар, напевно, на неї сів би. Ото було б лементу! Зате тепер він сів поруч і обережно поклав руку їй на плече. Лена спершу лупнула очима, а потім і зовсім прочумалась. Вона глипнула на лікаря, наче він звалився з неба, продерла очі й придивилася до нього пильніше. Тоді підвела голову з подушки і, сяючи радістю, крикнула:
— Тато!
Шматочок торта, який був у мене в ложці, впав на блюдце.
— Але ж, мамо, в мене є велосипед! — кричала вона далі й сміялася від радості, сидячи в ліжку з висипом на тілі, температурою і всіма тими дурницями.