Доки Аглая подавала запитання, так би мовити, "взагалi", Карамазов готовий був їй вiдповiдати. Але коли вона фамiльярно заговорила про Ганну, йому неприємно стиснуло серце: вiн несподiвано образився за дружину. Мовляв, чому це Аглая не дає їй спокою? За кiлька хвилин перед тим вiн не мiг навiть припустити, що в нiм прокинеться таке почутгя. Але зараз воно навiть затривожило його. Звичайно, вiн уже не любить, вiн сьогоднi навiть ненавидить Ганну. Але з нею зв'язано такi гарнi хвилини, що вiн не може не поважати її якоюсь своєрiдною повагою. У всякому разi, вiн рiшуче одмовляється згадувати сьогоднi її iм'я в присутностi Аглаї, так принаймнi диктують йому норми елементарної етики.
— Може, Ганни ми не будемо чiпати? — спитав Карамазов. — Невже тобi не обридло говорити про неї?
— Чому це? — дитячими очима подивилась на нього Аглая. — На мiй погляд, вона все-таки цiкава женщина.
— Я гадаю, що їй зовсiм не мiсце в нашiй розмовi.
— В нашiй розмовi? От тобi й маєш! Чому це в нашiй розмовi?..
Аглая зрушила праве плече й сказала:
— Ти переконаний в цьому?.. Ну що ж, добре! Я її це буду чiпати.
Вона змовкла, мовчав i Карамазов. Розмова перервалась на дуже невдалому мiсцi, i тому утворилось таке враження, нiби хтось когось i якось образив. Дмитрiю прийшла мисль, що Аглая зрозумiла причину його небажання говорити про Ганну, i йому стало нiяково. Чому й справдi не поiнтимничати?.
— Ти дуже хочеш знати, як я ставлюсь до Ганни? — спитав вiн.
Аглая бистрим рухом розправила на колiнах своє рожеве плаття, подивилась кудись убiк, помовчала трохи й раптом сказала тихим, але рiшучим i впертим голосом:
— Я це дуже хочу знати.
— Ну, так от: iз своєю дружиною я вже давно в натягнутих вiдношеннях. Приблизно рокiв три.
— Як розумiти тебе: ти вже розлюбив її, чи щось iнше треба мати на увазi?
— Бачиш, — сказав Карамазов, — менi важко з'ясувати це. Сказати, що я її розлюбив, — не можна. Але й сказати, що я її люблю, теж не можна.
Аглая пiдвелася з стiльця, пiшла до канапи й запалила папiроску.
— Ти хочеш сказати, — промовила вона, — що ти її нiколи не любив?
— Цього я не хочу говорити, бо це зовсiм не так; я її сильно любив. Справа тут багато складнiш. Тут… як би це сказати…
Вiн змовк i усмiхнувся: йому й самому смiшно стало, як важко вияснити цю родинну iсторiю.
— Ну що ж далi? — засмiялась Аглая. — Як же далi, мiй глупенький хлопчику?
Карамазова раптом знервувала її фамiльярнiсть, i вiн рiзко сказав:
— Далi я одмовляюсь говорити.
— Який ти чудний, Дiмi, — i Аглая подивилась на нього сумними очима, — i яка ти, мiй глупиш, усе-таки нещасна людиьа… Так я зрозумiла тебе ще в нашу першу зустрiч.
Дмитрiй засмiявся: йому страшенно подобається ця самовпевненiсть. Хто це їй наговорив такого абсурду про нього?.. Проте вiн на неї не ображається. Вона може говорити ще щось i в цьому ж таки дусi.
— Я, звичайно, можу говорити, — спокiйно сказала Аглая. — Але ти мусиш покинути своє самолюбство й теж не бути таким самовпевненим. Словом, постановимо так, що коса наскочила на камiнь. Сильна людина на таку ж сильну… Хоч, правду казати, я в тобi нiчого не бачу нi вiд коси, нi вiд камня.
Остання її фраза гострим болем вiдгукнулася в його серцi. Вiн нiчого не має нi вiд коси, нi вiд камня? Вiн — той, кого вона недавно вважала за сильну вольову людину. Вона жартує чи правду говорить? Карамазов розгубився i, як ображений хлопчисько, стояв перед Аглаєю:
— Що це значить?
— Це значить, — сказала Аглая, — що не треба ображати людину, коли вона цього не заслужила, — це раз. По-друге, цим менi хочеться сказати, що я тебе знаю не гiрше, нiж ти сам себе знаєш.
— Що ж ти знаєш про мене? — майже з розпачем спитав Дмитрiй i тут же вiдчув, що йому серце завмерло. — Ти ж, здається, вважала мене за сильну людину?
— На жаль, так, як сам ти себе вважав, — промовила вона.
Аглая бачила, як вражали Карамазова її слова, але на цей раз вона, очевидно, свiдомо робила їх злими. Що її штовхало глузувати з нього? Жiноча помста за його обережне вiдношення до Ганни чи щось iнше? В усякому разi, вона на цей раз дала собi волю. Вона на цей раз наговорила йому стiльки неприємного, скiльки вiд неї вiн ще нiколи не чув.