З іншого, позитивного, боку, одного разу, коли вона жила в сестри, — або ж, навпаки, вмирала в сестри, якщо зважити на те, як розповідала про це Шеррі, — у неї почалися приступи, і отець Ларрі приїхав, щоб відвезти її в лікарню. Коли він взяв її на руки, вона поцілувала його, і він відповів їй французьким поцілунком. Шеррі кілька разів розповідала про це Товстунові. Вона з тугою згадувала ті дні.
— Я кохаю тебе,— сказала вона якось посеред ночі Товстунові,— однак насправді я кохаю Ларрі, бо він врятував мене, коли я була хвора.
Товстун незабаром дійшов висновку, що релігія в церкві Шеррі відігравала другорядну роль. Найважливішим було відповідати на телефонні дзвінки й надсилати поштою різні речі. Кілька незрозумілих людей — які могли мати й такі імена як Ларрі, Mo та Керлі, Товстунові було до цього байдуже, — щодня тинялися в церкві, отримуючи за це значно більшу зарплату, ніж у Шеррі, і виконуючи значно менше роботи. Шеррі від усієї душі бажала їм смерті. Вона часто і з великим задоволенням розповідала про різні негаразди, які з ними траплялися, на кшталт того, що в когось із них не заводилася машина, або ж вони отримували штраф за перевищення швидкості, чи отець Ларрі за щось їх картав.
— Едді добряче перепаде, — казала Шеррі, прийшовши додому.— Цьому малому гівнюкові.
Особливо й стабільно Шеррі дратував один безхатько на ім’я Джек Барбіна, який, як вона розповідала, порпався в баках зі сміттям і знаходив там для неї маленькі подарунки. Джек Барбіна зазвичай заявлявся в управу церкви, коли Шеррі була там сама, і простягав їй заяложену коробку сушених фініків разом із дивакуватою запискою, у якій висловлював бажання зустрічатися з нею. Шеррі вирішила, що він маніяк, ще коли його вперше побачила; їй не давав спокою страх, що якось він її уб’є.
— Наступного разу, коли він прийде, я подзвоню тобі,— сказала вона Товстунові.— Не хочу більше лишатися з ним наодинці. У Єпископському допомоговому фонді немає стільки грошей, щоб я погодилася й далі терпіти Джека Барбіну, особливо зважаючи на те, скільки я в них отримую, приблизно половину того, що заробляє Едді, цей маленький гомік.
Для Шеррі всі люди на світі поділялися на невдах, маніяків, гомосексуалістів та друзів, які люблять встромляти ножа у спину. Також вона була не дуже високої думки про мексиканців та чорношкірих. Товстуна не рідко дивувала цілковита відсутність у неї християнського милосердя, у сенсі відповідних емоцій. Як, а головне навіщо, Шеррі хотіла працювати в церкві й подумувала про те, щоб приєднатися до релігійного ордену, якщо вона зневажала, боялася та ненавиділа кожну людину на планеті? І, що найголовніше, тільки те й робила, що нарікала на свою долю.
Шеррі зневажала навіть свою сестру, яка дала їй притулок, годувала й піклувалася про неї увесь час, поки та хворіла. Причина: Мей їздила на «мерседесі» і мала багатого чоловіка. Однак найбільше вона зневажала ремесло своєї подруги Елеанор, яка стала черницею.
— Я тут вибльовую кишки в Санта-Ані, — часто казала вона Товстунові, — а Елеанор розгулює по Лас-Вегасу в тих своїх лахах.
— Зараз ти вже не блюєш,— зазначив Товстун.— У тебе ремісія.
— Але ж вона про це не знає. Хіба Лас-Вегас це те місце, де має розташовуватися релігійний орден? Імовірніше, продає свою дупу на...
— Ти говориш про черницю, — сказав Товстун, який якось познайомився з Елеанор, і вона йому сподобалася.
— Я б також уже була черницею, якби не захворіла, — відказала Шеррі.
Щоб уникнути безглуздого розпатякування Шеррі, якому не було кінця-краю, Товстун зачинився у спальні, яку використовував як кабінет, і знову почав працювати над своєю величною екзегезою. Він написав вже майже 300 000 слів, переважно голографічно, однак тепер з цієї маси різношерстого матеріалу почав вибирати те, що назвав Трактат: Cryptica Scriptura (див. Додаток на ст. 337), що означало просто «приховане письмо». На думку Товстуна, латинська назва справляла сильніше враження.
На цьому етапі написання свого Meisterwerk він почав терпляче вибудовувати власну космологію. Це технічний термін, який означає те, «як з’явився космос». На світі є мало людей, які пишуть свої космології; зазвичай для цього потрібні цілі культури, цивілізації, народи чи племена: космологія — це результат групової роботи, наслідок тривалої еволюції впродовж багатьох століть. Товстун це добре усвідомлював і пишався тим, що йому вдалося сформулювати власну космологію. Він назвав її:
КОСМОЛОГІЯ ДВОХ ДЖЕРЕЛ
У його щоденнику, або екзегезі, її було викладено в записі 47, що був значно довший за будь-який інший.
Єдиний заразом був та не-був і прагнув відділити не-був від був. Тож він сотворив диплоїдний мішок, який, немов шкаралупа яйця, містив пару близнюків, кожен з яких був андрогіном, що вертілися в протилежних напрямках (Інь та Ян таоїзму, де Єдиний був Тао). План Єдиного полягав у тому, що обоє близнюків пробудяться до буття (бувності) одночасно; однак, заохочений бажанням бути (яке Єдиний початково вклав в обох близнюків), той близнюк, що крутився проти годинникової стрілки, прорвався крізь мішок і вийшов з нього передчасно; тобто до того, як минув повний термін. Це був темний, або ж Інь-близнюк. Саме тому він був дефектним. Коли минув повний термін, з мішка вийшов і мудріший близнюк. Кожен близнюк сформував унітарну ентелехію, єдиний живий організм, що складався з психо та соми, і вони й далі вертілися в протилежних напрямках. Близнюк, який визрівав повний термін, що його називають Форма І Парменіда, правильно проходив усі етапи розвитку, тоді як передчасно народжений близнюк, якого називають Форма II, зачахав.
Наступний крок у плані Єдиного передбачав, що Ці Двоє завдяки їхній діалектичній взаємодії перетворяться на Багатьох. З себе як із гіпервсесвітів вони проектували схожий на голограму інтерфейс, який і є тим плюриформним всесвітом, що його населяють такі істоти, як ми. За задумом обидва цих джерела мали перемежовуватися між собою рівною мірою, щоб підтримувати існування нашого всесвіту, однак Форма II і далі чахла, впадаючи у хворобу, божевілля та хаос. Саме ці аспекти вона й проектувала в наш всесвіт.
Мета Єдиного полягала в тому, щоб наш голограматичний всесвіт слугував навчальним інструментом, за допомогою якого розвивалася б ціла низка нових життів, аж поки вони врешті не ставали б ізоморфними з Єдиним. Однак стан дедалі більшого занепаду гіпервсесвіту II вніс фактори дисфункціональності, які пошкодили наш голограматичний всесвіт. Це джерело ентропії, незаслуженого страждання, хаосу та смерті, а також Імперії, Чорної Залізної В’язниці; по суті, будь-якого підриву правильного здоров’я та розвитку живих форм у межах голограматичного всесвіту. Його здатність навчати також була суттєво пошкоджена, адже багатим на інформацію був лише сигнал із гіпервсесвіту І; а той, що виходив з форми II, перетворився на шум.
У намаганні його зцілити, психо гіпервсесвіту І відправила мікроформу себе в гіпервсесвіт II. Ця мікроформа проявилася в нашому голограматичному всесвіті як Ісус Христос. Втім, через свою схибленість гіпервсесвіт II одразу ж взявся піддавати тортурам, принижувати та відкидати мікроформу цілющої психо свого здорового близнюка і врешті вбив її. Після цього гіпервсесвіт II продовжив свій занепад, розпадаючись на сліпі, механістичні, позбавлені мети причинно-наслідкові процеси. Тоді завданням Христа (точніше Святого Духа) стало або врятувати живі форми голограматичного всесвіту, або ж зробити так, щоб унеможливити будь-який вплив на них, що йшов від форми II. Підходячи до цього завдання з надзвичайною обережністю, він приготувався вбити свою схиблену близнючку, оскільки її неможливо зцілити; тобто вона не дозволить, щоб її зцілили, адже не розуміє, що вона хвора. Ця хвороба й божевілля пронизують нас і перетворюють нас на ідіотів, що живуть у своїх приватних, нереальних світах. Початковий план Єдиного тепер можливо реалізувати, лише поділивши гіпервсесвіт І на два здорових гіпервсесвіти, що перетворить голограматичний всесвіт на успішну машину для навчання, якою він і мав бути. Ми сприйматимемо це як «Царство Боже».