Та надмірна ніжність не приносила їй задоволення і не розчулювала. Пояснити її було неможливо, тож це ще раз підтверджувало, що в сурмача були свої таємниці, своє життя, яке він приховував од неї і в якому їй не було місця. Але тепер це не завдавало їй болю, а залишало байдужою.
Що казав їй той чоловік? Що він виїжджає назавжди. Тихий і тривалий смуток огорнув її серце. Не лише за цим чоловіком, а й за втраченими можливостями. Їй шкода було тих нагод, які вона проґавила і випустила з рук, яких уникала і навіть тих, які їй не траплялися. Той чоловік сказав, що прожив життя, мов сліпий, навіть не підозрюючи, що на світі існує краса. Вона розуміла його. Адже так само було в неї. Вона теж прожила, мов сліпа. Бачила тільки одну людину, яку висвітив їй гострий промінь ревнощів. А що сталося б, якби той промінь раптом згас? V розсіяному денному світлі виникли б постаті інших чоловіків, і чоловік, якого вона вважала єдиним на світі, став би просто одним із багатьох.
Вона тримала кермо, почувалася гарною й певною себе і думала: що пов’язувало її з Клімою — кохання чи, може, страх утратити його? І якщо цей страх був спершу тривожною формою кохання, то чи не вивітрилося з часом із нього й самісіньке кохання, стомившись і вичерпавшись? І що залишиться, якщо вивітриться і цей страх?
Сурмач сидів біля неї й загадково всміхався.
Каміла обернулася до нього і подумала, що як перестане ревнувати, то вже нічого не залишиться. Вона мчала на великій швидкості й думала собі, що десь попереду, на життєвому шляху, пролягла риска, що означає розрив із сурмачем. І вперше та думка не викликала в неї ні тривоги, ні страху.
21
Ольга увійшла до Бертлефового помешкання й сказала:
— Перепрошую за те, що вдираюся без попередження. Але я в такому стані, що не можу бути сама. Я не заважаю вам?
У кімнаті був Бертлеф, Шкрета й інспектор; він і відказав Ользі:
— Не заважатимете. У нас неофіційна розмова.
— Пан інспектор — мій давній друг, — пояснив лікар Ользі.
— Скажіть, будь ласка, чому вона це зробила? — спиталася Ольга.
— Вона посварилася зі своїм коханцем і посеред тієї сварки дістала щось із сумочки і проковтнула отруту. Ми не знаємо більше нічого і, боюся, нічого вже й не дізнаємося.
— Пане інспекторе, — палко встряг Бертлеф, — прошу вас звернути увагу на те, що сказав я у моїй заяві. Отут, у цій кімнаті, збув я із Руженою останню ніч її життя. Може, я й не пояснив вам основного. То була пречудова ніч, і Ружена була дуже щаслива. Цій скромній дівчині потрібно було тільки скинути той обруч, яким скувало її байдуже неприязне оточення, щоб стати променистою істотою, переповненою любов’ю, делікатністю і широчінню душі, істотою, про яку ніхто й не здогадувався. Кажу вам, минулої ночі я відчинив їй двері до іншого життя й лише вчора їй закортіло жити. Та потім хтось перейшов їй дорогу… — сказав Бертлеф замислено і тихо докинув: — У мене таке враження, що це втрутилося пекло.
— Кримінальна поліція не може змагатися з пекельними силами, — сказав інспектор.
Бертлеф не підтримав його іронії.
— Версія про самогубство не має жодного сенсу, зрозумійте це нарешті, присягаюся вам! Неможливо, щоб вона заподіяла собі смерті саме тоді, коли їй закортіло жити! Кажу вам, я не вважаю можливим обвинувачувати її в самогубстві.
— Любий пане, — сказав інспектор, — ніхто не обвинувачує її в самогубстві, бо самогубство не злочин. Самогубство не належить до царини правосуддя. Це не наше діло.
— Так, — сказав Бертлеф, — самогубство для вас не провина, тому що для вас життя не має цінності. Але я, пане інспекторе, не знаю більшого гріха. Самогубство ще гірше, ніж убивство. Можна забити людину з помсти чи із захланності, але навіть захланність є виворотним боком любові до життя. А звести себе зі світу — це жбурнути своє життя під ноги Богові, мов непотріб. Накласти на себе руки — це плюнути в обличчя Творцеві. Кажу вам, я зроблю все, щоб довести, що ця дівчина не винна. Якщо ви стверджуєте, що вона збавила собі віку, то поясніть чому? Який мотив пощастило вам виявити?
— Мотиви самогубства завжди загадкові, — сказав інспектор. — Та й пошук цих мотивів не належить до моєї компетенції. Не гнівайтеся на мене за те, що дію в межах моїх обов’язків. Їх достатньо, і я насилу встигаю їх виконувати. Справу ще не закрито, проте вже наперед можу сказати, що не бачу тут ніякого вбивства.
— Я в захваті, — гірко сказав Бертлеф, — у захваті від того, як легко ви підвели риску під людською смертю.
Ольга помітила, що інспектор аж почервонів. Та відразу ж опанував себе і, помовчавши трохи, майже люб’язно сказав: