—Ти влаштувала їй перегляд і погодилася на цей безглуздий акаунт у застосунку Seconds, який вона так любить, — зауважила Енн, міцно стискаючи мою руку. — Думаю, ти більше ніж просто допомогла.
Ми вийшли в коридор і побачили Єву, яка чекала на нас разом із Василем Козловим, художнім керівником Метрополітен-балету. У мене стиснулося серце. Василь мав владу підняти або зламати нас. Його сріблясте волосся, як завжди, було акуратно підстрижене, а костюм-трійка ідеально випрасуваний. Важко було повірити, що цей високий чоловік зі жвавими блакитними очима прожив ті ж самі шістдесят чотири роки, що й моя мати.
У моєму віці вони обоє були в цій трупі, але Василь згодом зайнявся хореографією й одружився з нашою виконавчою директоркою, а мама неохоче пішла на пенсію в розквіті сил, щоб присвятити себе материнству й зрештою викладацькій діяльності.
— А ось і вона. — Василь усміхнувся, тягнучись до моєї руки, і я подала її. Він легенько поцілував кісточки моїх пальців, як робив це перед кожним виступом відтоді, як мене призначили провідною балериною. — Готова нас вразити, Алессандро?
— Я зроблю все можливе, щоб ви пишалися мною. — Мій шлунок скрутило.
Тримай себе в руках. Ти ж не хочеш виблювати перед Василем. Він став для мене найближчою до батьківської фігури особою після того, як помер тато.
— Сьогодні вона танцюватиме для нашої мами, — додала Єва.
— Софі тут? — Його погляд перескочив на Енн, а між бровами пролягли дві зморшки, ніби від спроб зрозуміти, хто вона. — Вона ніколи не покидає свою ексклюзивну маленьку школу, окрім як для «Класики». Вона буде...
— Я обов’язково передам їй ваші найкращі побажання, — перебила Енн, перш ніж він встиг попросити про зустріч, щоб нам не довелося шукати виправдання.
— О! — Він насупив брови. — Еннелі, правильно? Дочка, яка не танцює?
— Натомість керує заходами трупи, серед яких «Класика». — Усе в мені одразу піднялося на захист Еннелі, хоча я знала, що Василь не хотів її образити. Він мав погану звичку по-справжньому бачити лише людей, які перебували на його орбіті.
— Так і є, — погодилася Енн із натренованою усмішкою, а тоді перевела погляд на нас із Свою. — Побачимося пізніше. Нам треба обговорити плани на літо щодо пляжного будинку.
— Я не можу... — почала Єва.
— Можеш і будеш. — Енн навела на нашу молодшу сестру погляд, заготований для справ. — Ми не втратимо будинок тільки тому, що ти не хочеш брати відпустку. — Вона вп’ялася своїми карими очима в мене. — І тебе це теж стосується. Побачимося пізніше.
Вона пішла, не сказавши більше ні слова, зникла в океані танцівників у костюмах, що заполонили коридор.
— Будинок у Райській бухті? — запитав мене Василь, коли ми рушили до сцени. Танцівники розбігалися з його шляху, наче бурхливий струмок обтікав валун.
— Минулого літа мама передала будинок у траст і поставила безглузду умову: нам доведеться його продати, якщо ми всі троє не надамо доказів того, що проводимо там час разом щороку, — відповіла Єва, перш ніж я встигла щось сказати.
— Не схоже на Софі. — Василь здивовано кліпнув очима. — Вона ненавиділа той будинок і те, що ваш батько змушував її возити вас туди влітку. Стільки втрачених можливостей для тренувань на літніх інтенсивах, але принаймні з’явилася «Класика». — Він зиркнув на свій «ролекс». — О, Алессандро, я говорив з Айзеком. Той хоче зустрітися наступного тижня, щоб обговорити включення в осінній розклад нового балету в його постановці.
Моє серце тьохнуло:
— «Рівнодення»?
— Ви так його назвали? — Василь спантеличено всміхнувся. — Мило. — Він цокнув язиком на молоду учасницю кордебалету, яка вибігла в коридор, і танцівниця одразу сповільнилася, почувши докір.
— Я буду до ваших послуг, якщо вам знадобиться побачити щось із балету у виконанні, — пообіцяла я, намагаючись приховати хвилювання у своєму голосі. Василь понад усе цінував манеру триматися.
— Я був би дуже вдячний. — Він кивнув, коли коридор розділився на дві частини, кожна з яких вела до іншого боку сцени. — Зроби так, щоб я пишався тобою, Алессандро. Ти теж, Ів. А, Максиме, ось ти де! — Він попрямував іншим коридором до свого шалапутного сина-хореографа, який був викапаним тридцятирічним Василем, судячи з усіх бачених мною його світлин у цьому віці.
— Я Єва, — прошипіла Єва, щойно він опинився поза зоною чутності. — Він мене взагалі не помічає. Але я дуже рада за тебе. — Вона обійняла мене за талію.
— Дякую. — Я притулилася до голови сестри своєю. — І він знатиме твоє ім’я до наступного сезону. Ти сяєш яскравіше, ніж будь-яка інша танцівниця кордебалету, і він це помітить. — Роки дисципліни були єдиним, що не давало мені заверещати від абсолютного захвату. Якщо ми поставимо «Рівнодення» в осінню програму, я отримаю роль, створену саме для мене.