— Чорт, — пробурмотіла вона, коли я натягував шорти.
— Що таке? — Я зосередився на шкарпетках і взутті, щоб не обернутися.
— Я замастила зефіром увесь перед худі, намагаючись допомогти Джаніпер із ним вчора ввечері, а тепер мало не цілий ліс прилип до нього.
Я потягнувся до сумки, дістав своє чорне худі й перекинув його їй через голову.
— Візьми моє.
— Я одягнена. Можеш повертатися, — сказала вона, і в її голосі пролунав натяк на, смію думати, щастя. — І дякую тобі.
Я поклав телефон у кишеню, щоб зробити кілька знімків, потім повернувся й задивився на Аллі, яка обійшла навколо ліжка.
Чорт забирай, вона була ідеальна.
— Ну що, ходімо? — Вона зібрала хвилясту масу свого волосся в недбалий пучок.
Моє худі поглинуло її, шорти й усе інше, залишаючи враження, що вона гола під ним, і привертаючи всю мою увагу до її довгих бездоганних ніг. Ідеальні, підтягнуті, шовковисто-гладкі ноги, які я тоді поклав собі на плечі, а її стегна так гарно стискалися навколо моєї голови, коли я лизав...
— Гадсоне!
Я отямився.
— Авжеж, нам треба йти.
— Ти в нормі? — Вона натягнула рукави на долоні.
— Ага. — Я вийшов слідом за нею за двері й вдихнув свіже ранкове повітря. — Просто згадую, яка ти на смак. — Чесність була найкращою політикою... за змоги.
Вона застигла.
— Що ж, доброго ранку.
— Ранок був би значно кращим, якби я розбудив тебе оргазмом. — Ми почали спускатися протоптаною стежиною до інших будиночків. — Люблю снідати в ліжку.
— Не можна такого казати. — Її щоки почервоніли. На деревах щебетали пташки.
— Тобі ж подобається, коли я так кажу. — Ми пройшли повз восьмий будиночок. — А ще тобі подобається, коли я називаю тебе коханою, коли цілую тебе в шию, і точно до душі, коли я використовую два пальці і язик...
Вона затулила мій рот рукою, і ми завмерли.
Я нахилився й поцілував середину її долоні.
Її очі спалахнули, і рука опустилася.
— Хтось може почути.
— Це єдина причина для протесту? — усміхнувся я.
Вона глянула на мій рот раз. Удруге. Потім зіткнула й нахилила голову вперед, натягнувши рукави мого худі на долоні.
— Це більше не повториться.
Я наздогнав її на стежці, бо вона прискорилася, коли ми пройшли повз сьомий будиночок.
— Так ти казала й першого разу.
— А це що таке? — Вона вказала на логотип у себе на грудях.
— Гарна зміна теми. Це емблема плавців-рятувальників. — Я подивився на неї, а потім перевів погляд на стежку. — Тобі личить мій одяг. — Чорт, я не був готовий до того, що в моїх грудях миттєво розбухне почуття власності
— «Щоб інші могли жити». — Вона прочитала напис догори ногами.
— Це наш девіз. — Ми проминули номер шість.
— Тобто ви готові померти? — Вона подивилася на мене.
— Це входить в наші обов’язки. — Я не міг не всміхнутися прямо в її примружені очі. — Облиш, ти ж знала, чим я хочу займатися. Знала, що це небезпечно.
— Розмірковувати про професію в шістнадцять років — це трохи не те саме, що кожного дня летіти назустріч потенційній смерті. — Дві складки з’явилися між її бровами, коли вона дивилася вперед. Ми минули п’ятий будиночок.
— Наскільки реальність роботи твоєї мрії відповідає твоїм уявленням про неї? — Ми звернули з головної стежки й пішли меншою, до того, що вона називала туалетом на вулиці, хоча це був повноцінний санвузол з водогоном тощо.
—Я не знаю. — Вона похитала головою. — У ній усе, чого я хотіла, а іноді це навіть краще, ніж я могла мріяти, особливо під час виступів. Але буває й паскудно.
—Чекай. — Я потягнувся до її руки, спинивши нас перед будівлею. — їй нещаслива? — Я помилився, коли думав, що це травма висмоктала з неї радість?
—А що таке щастя? — Вона звела брови. — Я на вершині своєї кар’єри — або буду, коли повністю відновлюся, — і маю контракт провідної танцівниці в одній з най-престижніших балетних труп світу. Займаюся улюбленою справою щодня, і мені за це платять.
— Тобі не так уже й потрібні гроші, — нагадав я їй.
—Я щаслива. Або принаймні задоволена. — Вона попрямувала до вбиральні.
—Так, — пробурмотів я, коли вона зачинила двері.
За кілька хвилин — з почищеними зубами — ми попрямували в хаос павільйону, який перебував у режимі сніданку на максималках.
Тато з Керолайн стояли біля плити й, сміючись, готували їжу, а мама розкладала похідний посуд, щоб подавати страви.
—Аллі! — Джаніпер підбігла й врізалася в Аллі, обхопивши її руками за талію.
— Привіт, мала. — Аллі обійняла її за спину, а тоді прибрала волосся з очей дівчинки. — Як ти спала?
Я помітив, що Керолайн спостерігає за нами краєм ока.
— Непогано! — Вона відхилилася назад на підборах. — Ми сьогодні підемо на тарзанку!