— Ніж у професійної балерини? — Керолайн потягнулася до свого рюкзака, дістаючи сонцезахисний крем.
— Звичайно. Нас близько чотирьох тисяч по всій країні, а плавців-рятувальників Берегової охорони — лише триста п’ятдесят. — Вона притулилася до мене. — Це робить його значно ціннішим.
— Гм-м. — Керолайн секунду вивчала Аллі. — Ти головна танцівниця, еге ж? Найкраща у своїй галузі?
— Так. — Аллі кивнула, трохи напружуючись. — Якщо тільки зможу повністю відновитися.
Погляд Керолайн ковзнув по ногах Аллі.
— І чого ще можна досягнути? Що мотивує тебе, коли немає конкуренції, немає просування по службі, немає, — її погляд переметнувся на мене, — омріяного місця роботи?
— Я не прима, не кажучи вже про зірку балету. — Крива посмішка вигнула рот Аллі. — Про що моя мама любить нагадувати мені. Тож є до чого прагнути. І якщо якимось дивом цей титул таки дістанеться мені, то я, як завжди, змагатимуся зі своєю найбільшою суперницею. — Вона глянула на мою сестру. — Із собою. Завжди є щось, що я можу зробити краще, якась техніка, яку весь час вдосконалюватиму, але так і не сягну ідеалу.
— Бо мета — ідеал? — запитала Керолайн, втім, без іронії.
— Завжди. — Посмішка Аллі зникла, але вона швидко повернула її. — І вона недосяжна, тому мотивації ніколи не бракує.
— Для мене ти вже ідеальна. — Я провів губами по її скроні.
Вона пирхнула, але її очі заблищали.
— Сказав чоловік, який мусив вчити мене їздити на велосипеді.
— Аллі! — покликала Джаніпер, приклавши долоні до рота. — Заплетеш Мелоді, поки вона не на тарзанці?
Аллі кивнула.
—У тебе в сумці є запасна резинка для волосся? — запитала вона Керолайн. — Усі мої залишилися в будиночку.
Керолайн попорпалася в сумці й передала резинку Аллі.
—Дякую. — Вона швидко поцілувала мене в губи й відсторонилася, перш ніж я встиг схопити її, щоб поглибити поцілунок. — Я зараз повернуся.
— А скільки головних танцівниць? — запитав я, коли вона звелася на ноги на ковдрі. — Нас триста п’ятдесят, але з чотирьох тисяч професійних танцівників скільки головних, як ти?
— Ой, любий. — Вона позадкувала з усмішкою. — Не змушуй мене ображати твої почуття.
Я пирхнув, і вона попрямувала вниз схилом.
— Щось змінилося між вами, — зауважила Керолайн; змащуючи ноги сонцезахисним кремом. — Вона... легша. Я не кажу, що вона худіша, мова не про її вагу...
— Я знаю, про що ти. — Я дивився, як Аллі підійшла до Мелоді й почала заплітати її кучеряве світле волосся. — Її травма була нищівною як фізично, так і психологічно, але вона повертається до себе. Потроху одужує.
— А ще вона усміхається. — Керолайн сплеснула руками. — Гадаю, річ у тобі.
— Я не проти бути причиною. — Я всміхнувся, коли Джаніпер засміялася з того, що сказала Аллі. — Але я не збираюся приписувати собі заслуги за ту роботу, яку вона проробила над собою.
— Ти завжди був у неї закоханий? Чи закохався, коли вона з’явилася тут цього разу?
Я зиркнув на Керолайн.
— Ой, та годі, ти такий непомітний, як бегемот у зоомагазині. — Вона запропонувала мені сонцезахисний крем, та я похитав головою, бо вже намастився ним. — Без осуду. Я просто цікавлюся.
— Завжди, — відповів я, поки Аллі закінчувала зачіску Мелоді. — Мені знадобилося два літа, щоб зрозуміти, що це за почуття, але я закохався в неї першого дня, коли ми познайомилися. Вона трималася за борт найстарішого у світі човна на веслах, але з випнутим підборіддям зажадала, щоб першою я доправив у безпечне місце Єву, навіть попри те, що сама стікала кров’ю. Вона запитала, чи є в мене брат або сестра, і сказала, що для неї немає нікого важливішого за сестер. Мені вже тоді підписали вирок, а я навіть не знав про це.
Керолайн нахилила голову, а її погляд, мов м’ячик, стрибав між мною та Аллі.
— Це... дратівлива схожість. І вона захоплює.
— Бо ти твердо вирішила, що вона тобі не сподобається? — Я зняв кепку й поклав її поруч із капелюхом Аллі, а тоді почав узуватися.
— Я знаю, що вона — не її сестра. — Керолайн стулила губи. — Але є щось таке в ній — у всій цій родині, — що посилає попереджувальні сигнали, які аж волають у моєму мозку. Вони завжди використовували свої гроші, свій вплив, щоб просуватися далі. І хай ідуть в дупу ті, на кого вони наступили.
— Бо її мати витурила твою найкращу подругу з твого балетного класу? — Я поклав взуття та шкарпетки на ковдру. — Так, я знаю про це. Це якось ненормально, що ти сама займалася балетом, а Джаніпер не дозволяєш.
— Відвідування цих занять — одна з причин, чому я їй не дозволяю, — заперечила Керолайн. — Я ходила туди два роки, і дівчата були злими. Вчителі були злими. Ти чув Аллі. Існує неможливий стандарт досконалості, який завжди залишає відчуття, що ти ніколи не досягнеш його. Думаєш, я не бачу кола під її очима?