—Дякую, що врятував її.
— Така в мене робота, — сказав він мені у волосся. — Крім того, визнаю, що в мене був шкурний інтерес.
Напівусмішка торкнула мої уста, і тремтіння зменшилося, але він не відпустив мене. Така в нього була робота, але я майже нічого не знала про його справжнє життя, окрім цього.
— Де ти живеш?
— На Воррен-стріт, приблизно за чотири квартали від твого дому. Темно-синій будинок з білими дверима. А що?
— Я ніколи не питала. — Але знала, що це за будинок. Я проминала його щоліта, коли ми ходили до кафе його батьків — а тепер Керолайн.
— Гм. — Його погладжування на моїй спині сповільнилися. — Хочеш побачити його, коли повернемося?
Це був крок у напрямку, який не стосувався Джаніпер... або угоди, яку ми уклали. Я заплющила очі й дозволила ритму його серця сповільнити моє, і, слава богу, він не підганяв і не змушував мене відповісти одразу. Стало легше, коли я нарешті кивнула.
— Так. Залюбки.
* * *
Решта дня минула без будь-чиїх спроб померти. Ми ходили в трейл, грали в карти в альтанці, поки не здійнявся вітер, і готували вечерю під хоровий сміх, серед гармидеру, який я починала цінувати — особливо тому, що Керолайн була не просто ввічливою, вона була... милою.
Та ще й кумедною, коли не переймалася тим, щоб чіплятися до мене.
Коли багаття згасло, тітки й дядьки Гадсона пішли спати, та і його батьки попрямували до свого будиночка, залишивши нас із Керолайн сидіти на колоді біля вугілля.
Я спостерігала, як Гадсон вихав Джаніпер на гойдалці з шин за десять метрів від нас на березі озера.
— Гадсон дуже добре ладнає з дітьми, — мимохідь зауважила вона. — Він буде чудовим батьком. Варто знати, якщо ти хочеш дітей.
Дітей?
— Я... — Мій рот кілька разів відкрився й закрився, поки я уявляла, як Гадсон тримає дитину — нашу дитину, — і я стиснула свою флягу з водою. Що це було за почуття, яке з’явилося одразу за негайною нудотою, що супроводжувала її коментар? Цікавість?
—Здається, ніби тебе зараз знудить. — Вона хихикнула. — Не хотіти дітей нормально. Я просто сказала, що Гадсон дуже добре з ними ладнає.
—Тобі не доведеться переконувати мене в його перевагах, запевняю. — Я зітхнула. — Я ніколи не думала про те, щоб мати дітей. Більшість моїх знайомих чекають, поки вийдуть на пенсію. Це, власне, те, що урвало кар’єру мами. Вона завагітніла Ліною і вийшла заміж за нашого батька.
— А-а-а. — Вона нахилилася вперед і колупнула вугілля. — Тепер трохи зрозуміліше, чому вона, здавалося, невпинно муштрувала вас чотирьох.
Я кивнула.
—Джаніпер феноменальна, — сказала я, щоб змінити тему. — Вона сильна, дотепна й розумна. Ти добре її виховала.
Керолайн випросталася й втупилася в гойдалку, на якій вихалася Джаніпер.
— Вона необачна, як Гадсон, — пробурмотіла вона. — Шон теж був таким, завжди стрибав не дивлячись, але так, ця дівчина впертіша, ніж я могла припустити, і змушує мене працювати. Наполегливість, мабуть, у неї в генах. Гадаю, ми дізнаємося, коли їй виповниться вісімнадцять.
Вона, напевно, помчить до адвокатів і попросить свою справу на свій день народження.
Моє горло стиснулося, і я швидко зробила ковток води.
— Ти хочеш, щоб вона так довго чекала? Тебе не турбують такі речі, як історія хвороб родини?
— Трохи. — Вона кивнула. — Було б добре для неї мати доступ до цієї інформації або принаймні знати, де почати ставити запитання, але усиновлення таємне з певної причини. Я не знаю її біологічних батьків і що вони зроблять, якщо вона... — Жінка напружилася. — Я чекаю, поки їй не виповниться вісімнадцять, щоб захистити Джаніпер, а ще це захищає їхнє приватне життя.
Ліна померла, але як щодо батька Джаніпер?
Керолайн зітхнула.
— Знаю, усі вважають мене жахливою, бо я не дозволила їй шукати родичів...
— Ніхто не вважає тебе жахливою, — запевнила я.
Вона пирхнула.
— Вважають. Але ті дорослі, які вставляють свої п’ять копійок, не втратили чоловіка, не бачили, як батько їхньої дитини помирає в них на руках, бо його тіло просто не могло більше боротися. Це наш із Джаніпер біль. — Сумна усмішка вигнула її рот, коли Гадсон крутнув дівчинку на гойдалці. — Не думаю, що витримаю ще одну таку втрату, і думка про те, що з нею щось трапиться, змушує мене хотіти загорнути її в бульбашкову плівку. Не можу ризикувати й втратити її, адже я вже втратила Шона й бачила, як вона тужила... — Вона здригнулася. — Ми з Шо-ном дали обіцянки, і я єдина, хто залишився, щоб виконати їх — пересвідчитися, що вона росте в безпеці та любові. Можеш назвати мене надміру турботливою, але їй лише десять, і зараз я готова бути жахливою, якщо це вбереже її від болю, від розбитого серця, і це стосується й балету. Ти справді можеш сказати мені, що танці ніколи не розбивали тобі серце? — Вона глянула на мене. — Чи тіло?