Перед самою північчю я загнав пікап у гараж, а поки діставався до вхідних дверей під дощем, прокляв себе за те, що винайняв таке житло.
І це не вперше я промокну до нитки сьогодні ввечері.
Виснажений, змучений і досі неабияк розчарований гостроязикою балериною, у яку був безповоротно закоханий, я перейшов маленький клаптик трави, що відокремлював мій дім від гаража, і попрямував до ґанку, піднявши голову лише після того, як сховався від дощу. Видиво Аллі змусило мене завмерти. Вона сиділа босоніж на гойдалці на ґанку, обхопивши руками обтягнуті гетрами коліна, а її балетки валялися поруч з уже знайомою великою мискою з водою.
—З тобою все гаразд? — Вона підняла підборіддя з колін і оглянула мене з голови до ніг, морщачи чоло від хвилювання.
Чорт забирай, цей погляд висмоктав з мене частину розчарування.
— Як давно ти тут?
— Трохи більше ніж годину, мабуть. Я переживала, що помилилася будинком.
— Будинок правильний. — Я перетнув ґанок, взяв миску, легенько здригнувшись від болю в ребрах, і вилив воду через перила. «Мерседес» Енн був припаркований на протилежному боці вулиці.
—Я прикладала лід до ніг, — пробурмотіла Аллі.
— Я провів поруч із тобою досить багато часу, щоб упізнати миску на лід для ніг. І щоб стільки льоду розтануло, потрібно значно більше часу, ніж година. — Я поставив миску на гойдалку поруч із нею, і вона опустила ноги. Я був надто втомлений, щоб сперечатися з нею, але й не хотів, щоб вона йшла.
Вона тугіше закуталася в кардиган.
— Гаразд, може, пару годин.
Мої плечі опустилися. Вона, мабуть, змерзла.
— Зайди в дім і зігрійся. — Я відімкнув вхідні двері й потримав їх відчиненими, поки вона взяла своє взуття й увійшла.
Вона подивилася ліворуч, у вітальню, і праворуч, в бік мого кабінету, потім глянула на круті сходи на другий поверх.
— Мені подобається оригінальний дерев’яний декор.
— Я б подякував, але я лише орендую це житло. — Я зачинив двері, і, на мій подив, вона поставила туфлі на паркет та пройшла навпростець до кабінету.
— Бо не плануєш залишатися, — сказала Аллі через плече, вмикаючи світло.
Я зняв кепку й почепив її на вішак, куди потім пішла й куртка. Мої груди стиснулися — я боровся з нелогічним відчуттям, що мене от-от перевірятимуть. Добре, що я не забув навести лад.
— Я мав пробути тут, лише щоб допомогти Керолайн стати на ноги. На це знадобилося трохи більше часу, ніж я планував. — Я пішов за нею, спостерігаючи, як на її обличчі проступає цікавість, коли вона, заправивши волосся за вуха, оглядала книжкові шафи, зупиняючись, щоб прочитати назви, і завмерла, натрапивши на світлину в рамці.
— Саванна, — пояснив я, поки вона придивлялася до фотографії, на якій ми з п’ятирічною Джаніпер були на пляжі. — Це було моє друге місце служби. Я був там, коли помер Шон, а потім благав усіх, кого знав, перевести мене звідти зі співчуття.
— Тобі там подобалося? — Вона пішла далі, ковзнувши поглядом по жменьці нагород у м’яких папках, які я розклав між книжками.
— Так. Мені подобалося жити в іншому місці, бачити щось нове, знайомитися з новими людьми — усе це. — Я б убив, щоб дізнатися, про що вона думала. Її присутність тут була визнанням того, що вона мала до мене справжні почуття, але це не означало, що вона дозволить собі піддатися їм, — адже вважала, що я поставив під загрозу її кар’єру.
І, на її захист... я несвідомо так і зробив.
—А це? — вона дістала кілька нагород.
—їх дають, коли рятуєш людей, та це лише папірці. — Я знизав плечима.
— «Хоробрість і доблесть», — зачитала вона, потім закрила папку й поклала її назад до інших. — Схоже на тебе. — Її погляд спинився на карті Аляски в рамці над моїм столом. — Ти ніколи не просився в Сітку?
— Двічі, — відповів я, відчуваючи, як втома доходить до кісток. — Але ще не мав високого звання, і мої бажання не збігалися з потребами берегової охорони.
—А тепер, коли у тебе є можливість попроситися туди знову, ти подаси прохання залишитися тут. — Вона взяла з мого столу малюнок Джаніпер у рамці. — Заради неї.
—З тієї ж причини ти колись не сіла в човен раніше за Єву. — Можливо, ми й були полярними протилежностями, але в одному моторошно схожими: сім’я для нас на першому місці, тож те, що існувало між нами, мало близько нуля шансів тривати після серпня.
— Останнім часом я сумніваюся в тому своєму виборі. — Вона розвернулася і пройшла між моїм столом і потертим шкіряним кріслом повз мене до вітальні. — Ти коли-небудь сумнівався, чи варто повертатися?
— Ні. — Я пішов за нею. Мій правий бік пульсував, поки її погляд ковзав по кімнаті, без сумніву, запам’ятовуючи все: від картин, які я купив під час п’яної подорожі до Маямі з Бічменом, до горщика з рослиною, яку мені якось вдалося зберегти живою, у кутку.