— На бога, Аллі, іди сюди. — Я перекотився на неушкоджений бік ближче до неї, обхопив рукою її талію й потягнув її через ліжко.
Вона швидко притиснулася до мене, поцупила половину моєї подушки і притиснула свою неймовірну дупку просто до мого члена, вмощуючись зручніше.
— Що ти хочеш зробити з Євою? — запитав я, поклавши руку на її голе стегно.
— Окрім як придушити її? — Вона зітхнула. — Після оголошення лише воля Божа може змусити Василя змінити свою думку. Я не впевнена, що можна щось зробити, окрім як більше ніколи з нею не розмовляти, що також просто... несосвітенно.
— Авжеж, не знаю, чи зміг би я розірвати стосунки з Ґевіном чи Керолайн. — Я неуважно погладив її шкіру. — Ти можеш піти з трупи.
—Ти можеш піти з берегової охорони, — відгукнулася вона.
— Зрозумів. — Я боровся з усмішкою. — Але я змінюю місце служби й далі роблю те саме. Ти можеш танцювати в будь-якій точці світу. У тебе контракт?
— Ще на місяць, — відповіла вона. — До п’ятнадцятого серпня.
— День «Класики». — Він швидко наближався.
Вона кивнула.
— Я сиділа в темряві два дні, намагаючись вирішити, варто мені змінити ім’я і переїхати в іншу країну чи, образно кажучи, вибити лайно зі своєї сестри.
— І що ти вирішила?
— Я хочу повернути свою роль. — Вона посовалася.
— Тоді стань волею Божою. — Я застогнав. — І припини крутити дупою, бо всі мої чесні наміри зникнуть.
— Наскільки я пам’ятаю, кілька днів тому ти робив зі мною вкрай безчесні речі.
— Це не допомагає. — Я поцілував її в маківку, занурившись носом у волосся і вдихнувши неповторний квітковий аромат, який переслідував мене понад десять років. — Спи.
— Тобі варто поставити Сітку на перше місце у своєму списку.
— По-перше, Керолайн не готова до мого від’їзду. По-друге, це закине мене на інший кінець країни від єдиної людини, з якою я хотів би бути близьким, і це — якщо ти не помітила — ти. І, по-третє, спи. — Я обійняв її за талію.
Вона на секунду напружилася, а потім притулилася ближче, проти чого я анітрохи не заперечував.
— Я не мала цього на увазі. Коли сказала, що це нічого не означало, я не мала цього на увазі. Усі ці години я тільки й могла думати, що про тебе в тому штормі, і я...
— Знаю. І знав, коли ти це казала. — Я поцілував її за вухом. — І в мене стовідсотковий рейтинг повернень, коли доходить до штормів.
Вона повернулася в моїх обіймах і подивилася на мене.
— Я не люблю, коли люди надто наближаються до мене, — прошепотіла вона.
— Це я теж знаю. — Я погладив її стегно. — Насправді, я знаю це вже близько одинадцяти років. І хоча це, мабуть, одна з твоїх найнеприємніших рис, мушу визнати, що так ти підтримуєш інтерес. І на твій захист скажу, що ти попереджала мене одразу. — Здається, ми таки не спали, але я не міг змусити себе думати про це, адже вона нарешті опинилася в моєму ліжку. — Але ти можеш зробити нам обом послугу і перестати боротися з почуттями.
Її рот відкрився, ніби вона хотіла щось сказати і кілька секунд намагалася це зробити.
— Ти справді візьмеш мене так, як зможеш?
Сон із мене як рукою зняло.
—Так.
— А що як є спосіб, щоб усе було по-справжньому, але... безпечно? — Вона притулила руки до моїх грудей.
Трясця. Це все відбувалося насправді?
— Це вже по-справжньому. Що тобі потрібно, щоб почуватися безпечно? — Я провів рукою по її спині.
Вона важко зітхнула.
— Усе має бути легко. Просто. Щоб ніхто не постраждав.
— Добре. — Я вже постраждав, але якщо вона зможе піти неушкодженою, я дам їй все, що вона захоче. — Ніякої плутанини, — здогадався я.
Вона кивнула.
— Усе в моєму житті зрушило з місць, і мені треба, щоб з тобою так не було. — Вона підняла руки до свого підборіддя. — І я знаю, що це несправедливо...
— Я зроблю все можливе, щоб отримати тебе, — нагадав я їй, і почуття провини почало гризти моє нутро. Між нами була така довга історія.
— Навіть якщо це тільки до мого повернення в Нью-Йорк? — Вона напружилася.
Чорт.
— Ти хочеш, щоб це тривало лише п’ять тижнів? — Але хіба не таким був мій план? Використати літо, щоб повернути життя їй в очі? Тоді чому я почувався так, ніби мені вирізали шматок серця?
—Я можу так лише п’ять тижнів, — пояснила вона. — Муситиму повністю зосередитися, коли повернуся. Я боротимуся за своє місце в трупі й...
Полегши їй завдання.
— Я зрозумів. — Я відкинув її волосся з обличчя, і почуття провини вкусило мене ще сильніше. Таким було на смак усе, чого я колись хотів, і говорити про минуле означало б ризикнути всім, але я мусив це зробити. Я не міг казати їй, що все по-справжньому, і не бути справжнім. — Ми маємо поговорити про те, як я покинув тебе, і якщо ти не пробачиш мені...