— Не треба. — Вона швидко похитала головою й погладила мене по обличчю. — Я пробачила тобі тієї самої секунди, як ти сказав мені, що був на виступі. Ми були дітьми, і обоє помилялися, Гадсоне.
— Не так, як я. — Я схопив її за стегно, а вона притиснула пальці до мого рота. Я перестав дихати. Вона не могла пробачити мене, не так безболісно.
— Просто й легко, пам’ятаєш? — прошепотіла вона. — Тільки з таким я можу впоратися зараз. Пропоную погодитися, що єдине, що має значення — це зараз. Минуле позаду, а майбутнього у нас не може бути. Я не покину Нью-Йорк, а ти не покинеш свою сім’ю, якщо зможеш, а якщо не зможеш, то тільки Бог знає, куди тебе направлять. — Вона спробувала усміхнутися, але не змогла. — Тож, якщо ти не можеш придумати чогось, що завадить тобі бути моїм протягом наступних п’яти тижнів, будь ласка, не змушуй мене просити ще раз. Це наш єдиний шанс, і я хочу ним скористатися. — Її пальці ковзнули до мого підборіддя. — Якщо ти цього хочеш.
Паніка, що наповнювала її очі, вкрала мої слова й найкращі наміри. Вона ніколи не була такою вразливою зі мною, навіть коли ми були підлітками. Якщо я зараз зроблю неправильний крок, вона перетворить свої стіни на фортецю.
— Гадсоне? — Вона відсунулася.
— П’яти тижнів замало, — вимовив я хрипко. Якби йшлося про щось довше, ніж п’ять тижнів, якби ми погодилися на стосунки на відстані, я б благав її вислухати мої слова приниження. Але длубання в нашому минулому викликало б бурю, якої вона б не витримала зараз, коли збиралася вести війну, щоб повернути свою роль. Але опісля, коли все це скінчиться, їй доведеться мене вислухати. — Але я візьму їх.
Вона засяяла, потім нахилилася і поцілувала мене в губи.
—Добре. Тепер можна спати. — Вона повернулася в моїх обіймах і знову притиснулася до мене.
У мене було п’ять тижнів, щоб зробити її найщасливішою, і я не збирався все зіпсувати. Я дам їй усе, що знадобиться.
Наше дихання вирівнялося, і я вже майже заснув, коли почув, як вона сказала:
—Твої мрії теж важливі, Гадсоне.
Єдиною мрією, до якої мені було діло, — та, у якій я зараз жив, де я засинав поруч із нею. І в цій мрії я прокинувся о п’ятій ранку, коли задзвонив телефон Аллі.
Вона вислизнула з моїх обіймів, кілька разів ляснула долонею по тумбочці, а потім таки відповіла.
— Хай би тебе чорти взяли, Енн. Так, я в Гадсона. Бо я доросла жінка, яка може спати де завгодно і з ким завгодно.
— Поки це я. — Я притиснув її до себе. Після вчорашньої нічної місії я мав прийти лише о 09:00, а це означало, що в мене було достатньо часу, щоб кілька разів побачити, як Аллі кінчає, і ще пару годин поспати. Ідеальний ранок.
— Як це розуміти — ти не спала? — Аллі напружилася. — Ти що? Жартуєш? Ні, це не має сенсу. Не може бути, щоб це був він. — Вона сіла, і моя рука впала. — Ні, я подзвоню йому за кілька годин. Бо не всі встають о п’ятій! — Вона напружено вирівняла спину. — Ні, ти не зробила цього. Ти не казала йому чому? Гаразд. Я буду вдома о дев’ятій. — Вона дала відбій і поклала телефон назад на тумбочку.
— Хочеш поділитися? — Я розплющив одне око.
Вона вражено дивилася на мене.
— Енн знайшла оригінал свідоцтва про народження Джаніпер.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
АЛЛІ
BrightZlit Вона отримала все, що заслужила.
Годинник цокав, поки я сиділа в кріслі нашої вітальні, прокручуючи інстаграм, де лайкнула кілька постів Ріґан і Гарлоу, які готувалися до літніх інтенсивів.
Добре їм. Я провела ранок, отримавши два шикарних оргазми під час стрибання на Гадсоні, і другий був просто захмарним, бо я спостерігала, як він повністю втратив контроль піді мною — після того, як я змусила його благати, звичайно. І так, це вважається кардіотренуванням.
Енн сиділа на дивані навпроти мене поруч із Кенною, вигнувши спину так, щоб дивитися у вікно, й вистукуючи пальцями швидкий ритм на м’якій спинці.
Ми з Кенною перезирнулися, а потім вона провела пальцем по своєму айпаду.
— Енн, тобі доведеться знайти якийсь інший вихід для нервової енергії, бо ти змушуєш мене хвилюватися.
Пальці Енн зупинилися, але вона не одвела погляд.
— Просто нервую.
— Це помітно, — зауважила я, підібгавши ноги під себе й потягнувшись по пляшку з водою, щоб Кенна не чіплялася до мене з приводу зневоднення.
— Одна з вас може мені почитати, — запропонувала вона.
—Хочеш послухати про нову малоінвазивну процедуру відновлення ротаторної манжети, яка показує хороші результати в клінічних дослідженнях? — запитала Кен-на. — Бо саме про це я читаю.
— Я не знала, що ти хірургиня. — Енн нарешті відмовилася від викручування свого тіла й стала навколішки лицем до вікна.