— Аллі? — промовила Енн, беручи мене за руку.
Я перевела погляд на єдину людину в цій кімнаті, яка могла прийняти мої думки, хай навіть любила Ліну, єдину людину, яка могла насправді погодитися зі мною, бо досконало розуміла ще одну змінну в цьому рівнянні — маму.
Елоїз вигнула одну брову, коли я глянула на неї, а потім звузила очі, ніби замислилася і не була впевнена, що їй подобається напрямок її думок.
— Скажи це, — наказала вона. — Я не для того стою в комірчині з мітлами, щоб ти не казала того, що думаєш, Алессандро.
Якщо я це зроблю, то ніколи не зможу забрати свої слова назад, але якщо не зроблю, з’явиться дуже реальний шанс, що я зроблю Джаніпер вразливою. Вибач, Ліно.
— Думаю, вона використала Джаніпер як важіль впливу. — Слова зашпорталися самі об себе на шляху до мого рота.
Брови Кенни злетіли вгору.
Енн зітхнула й відсмикнула свою руку від моєї.
— Вона б так не вчинила.
Елоїз зі знанням справи подивилася на Енн.
— Попри всі чудові якості Ліни, ти забуваєш, чия вона донька?
Енн зблідла й піднесла руку до живота.
— Здається, мене нудить.
— Мама знала, — м’яко нагадала я їй. — Мама організувала Еверетта. Не тільки Ліна складала цей список. Його писала наша мама. Думаю, Ліна зробила все можливе, щоб захистити Джаніпер. Вона віддала її в сім’ю, де виховали двох чоловіків, яких ми любили. Вона знала, що дівчинка буде в безпеці. Можливо, вона не ладнала з Керолайн, але мала знати, якою турботливою матір’ю та буде. Вона точно знала, що Ґевін і Гадсон наглядатимуть за нею, але, Енн... Я збіса впевнена, що вона використала існування Джаніпер у своїх цілях — Моє серце завмерло, коли я склала найправдоподібніші шматочки разом. — І не думаю, що тільки вона.
Енн зблідла:
— Ти знаєш, хто її батько, еге ж? — Вона зазирнула мені в очі. — Це Джейкоб, так? Він був із Ліною в Сан-Франциско, і його мати сидить там у правлінні. Вона не хотіла б, щоб щось поставило під загрозу його кар’єру.
— Ти досі маєш ліцензію на практику в Массачусетсі? — поцікавилася я, проігнорувавши її запитання.
— Так. — Її лоб взявся зморшками. — А що?
Мій телефон завібрував у задній кишені.
— Бо ми маємо зробити те, що не вдалося Ліні, і захистити Джаніпер законним шляхом. — Я дістала телефон і відкрила повідомлення.
РІҐАН: Ти була НЕПЕРЕВЕРШЕНА. Прийдеш на яхту на прийом?
— Нам потрібно, щоб Джейкоб підписав документ про відмову від батьківських прав, — сказала Енн. — Жменька документів про нерозголошення не завадить, щоб переконати його.
— І дав свою медичну картку, — додала Кенна.
— Хороша ідея. — Енн кивнула.
— Не вписуй ім’я батька, — сказала я Енн. — Про всяк випадок.
Вона кивнула.
— Гаразд. Я зроблю їх по обіді, якщо Елоїз не проти взяти на себе роль ведучої.
— Звичайно. Я ніколи не відмовляюся від мікрофона. — Елоїз усміхнулася. — І я готова на все, щоб вийти з цієї комірчини.
Ми вийшли назовні так незворушно, як тільки можуть вийти чотири дорослі жінки з комірчини з мітлами.
Енн і Кенна попрямували до стоянки, а Елоїз рушила на сцену, поки я набирала відповідь Ріґан.
АЛЕССАНДРА: Дякую! Побачимося на борту.
Потім я перейшла на повідомлення Гадсону й написала:
АЛЛІ: Не проти бути моїм кавалером цього вечора?
Шантаж вимагав підкріплення.
Він одразу відповів.
ГАДСОН: Краще щовечора.
— Аллі, — покликала Елоїз, і я підняла голову, побачивши, що вона спостерігає за мною. — Я не думаю, що ти помиляєшся, але це може бути небезпечно. А ще думаю, що тобі варто наглядати за своєю сестрою.
Я кивнула, не питаючи, за якою саме.
* * *
Я знайшла її за тридцять хвилин, але дозволила їй по-ображатися ще кілька годин, перш ніж піднялася нагору.
— Годі плакати, вставай, — наказала я Єві, дивлячись, як вона згорнулася калачиком на підлозі Ліниної гардеробної.
— Як ти дізналася, що я тут? — Єва провела передпліччям у червоній блузці по вкритому плямами обличчю.
— Бо саме сюди ти завжди йдеш, коли лайно потрапляє на вентилятор. — Я вийшла з гардеробної в Лінину кімнату. — Ти ніби забуваєш, що Ліни більше немає поруч, щоб прикривати тебе. А тепер уставай. Тобі час збиратися, щоб ми могли піти на прийом трупи.
— Відколи це тебе цікавлять заходи трупи? — Вона встала, розштовхавши залишки Ліниного одягу на вішаках.
— Завжди. Я в ній значно довше, ніж ти, пам’ятаєш? — Я обвела поглядом Лінину кімнату й згадала, чому завжди старалася не заходити сюди. У цій кімнаті жила печаль. Вона глибоко загнала свої пазурі, оселилася тут і збудувала собі дім, залігши на її світлинах і вкритих пилом трофеях.