— Я не знаю, про кого йдеться. Просто підписую документ про відмову від батьківських прав на дитину, яка ніколи не була моєю. Хоча, якби вона була моєю, ця помилка коштувала б мені дуже дорого, адже йдеться про мою репутацію. Якби не чиєсь випадкове порушення елементарних правил дорожнього руху.
Усе моє тіло затремтіло, і я змусила себе проковтнути жовч, яка швидко піднялася в горлі від його випадкової згадки про аварію.
— Я беру тільки найкращих, ти ж знаєш. Добре, що я ніколи не помилявся так в оцінках. — Його ручка швидко черкнула на відмові, а потім на медичній формі. Я боялася дихнути, поки він не запхав обидва документи назад у конверт і не посунув його через стіл.
Я підхопила його за край, а тоді штовхнула інший у його бік.
— Це для тебе, роби з цим, що вважаєш за потрібне. Дякую. — Злість швидко змінилася глибоким полегшенням, що охопило мене так швидко, аж в голові запаморочилося. Джаніпер буде в безпеці. Керолайн ніколи її не втратить.
— І візьми свій контракт, ясна річ. — Він махнув рукою на папери, що лежали переді мною. — Ми не були б балетною трупою Метрополітен-опери без тебе в ролі однієї з наших головних танцівниць. Я кажу це від щирого серця, Алессандро. Я беру тільки найкращих, а ти, безумовно, найкраща, і сьогодні ти це довела. Даю тобі слово, про те, що тут сталося, ніхто ніколи не дізнається. Репетиції починаються за два тижні. Повертайся на своє місце й танцюй роль, яка була створена для тебе. Хто знає, можливо, це зробить тебе наступною примою нашого часу.
Я втупилася в конверт так, ніби він міг відростити зуби й вкусити мене.
— Три роки. Неймовірне підвищення платні. Центральне місце, задній ряд, як завжди, — сказав Василь, ховаючи в кишеню щойно куплений конверт. — Я не забув, Алессандро. Я знаю, що тобі вже дзвонили з Сан-Франциско, Г’юстона й Лондона.
— Із Парижа, — додала я. — Або я могла б піти на фриланс та обрати їх усі.
— Із Парижа. Але вони — не ми. Вони тобі не сім’я, а я знаю, як тобі подобається танцювати із сестрою. Її контракт закінчується лише через рік. Можливо... — Він постукав пальцем і подивився в бік Єви. — Можливо, вона стане солісткою в цьому сезоні. Просто переглянь, пересвідчись і підпиши або напиши електронного листа моїй асистентці, і вона надішле електронну версію.
— Аллі, — прошипіла Єва, і вона мала рацію. Це було саме те, заради чого я працювала, усе, про що мріяла наша мама, а ще це убезпечить Єву.
— Я хочу приводити із собою в студію собаку.
Василь зморщив носа.
— Я можу це включити.
Коли я підняла контракт, він здавався важким.
— Дякую за пропозицію.
— Побачимося в Нью-Йорку. — Нью-Йорк. Мій дім. Моя квартира та моє життя. Мої сестри й Кенна. Моя трупа й моя роль. Але ніякого Гадсона. — Я серйозно, Алессандро. Цього ніколи не було. Цієї дитини не існує.
Зліва пролунало схлипування, коли яхта знову підскочила, і моя голова метнулася до дверей.
Ні, боже, ні. Моя душа покинула тіло, коли голова Джаніпер зникла з дверного отвору, і крізь ілюмінатор я спостерігала, як вона відступає, затуливши рота руками, підходить до перил, ніби не може втекти від нас достатньо швидко.
— Стій! — Я штурхнула всі папери Єві, а сама побігла до дверей.
Джаніпер позадкувала, її очі застигли з виразом шоку, вона дивилася повз мене в каюту. Яхта піднялася на наступній хвилі, і вода хлюпнула на палубу, заливаючи перила й бузкову сукню Джаніпер. Мої підбори поїхали, коли я вискочила на палубу й кинулася до неї...
Але її не було.
— Ні! — Яхта нахилилася, коли я кинулася до борту. Фіолетовий спалах у воді внизу змусив мене перелізти через слизькі від води перила.
—Аллі! — закричала за мною Єва.
Я стрибнула.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
АЛЛІ
ReeseOnToe: Вони сестри. Сподіваюся, вони з цим розберуться. Перегляд їхніх відео дуже допоміг на моєму шляху.
WendyCook52: Згодна. Вони так надихають. але вони теж люди.
Атлантика була збіса крижаною.
Поки я виривалася на поверхню, холод вибив дихання з моїх легень. Я боролася з усіх сил, продираючись крізь воду.
Я схопила повітря ротом, опинившись над водою, і закрутила головою, шукаючи Джаніпер. Менш ніж за секунду помітила її за кілька метрів ліворуч від себе: вона била руками по воді, а тоді на секунду зникла, коли нас розділила хвиля. Я пливла під шалене калатання серця, намагаючись пригадати уроки плавання та вітрильного спорту, якими займалася два літа понад десять років тому.
Не було часу на страх, не було ресурсів тіла, щоб марнувати їх на таке. Я мала бути спокійною, зібраною і рішучою, як Гадсон.
— Аллі! — крикнула Джаніпер, коли я дісталася до неї.