— Пливи! — наказала я, схопивши однією рукою її сукню ззаду й потягнувши її від яхти, що проходила повз.
Ми боролися з водою, поки я не дорахувала до десяти, а коли хвіст яхти проминув нас, повернулися до неї.
— Що нам робити? — Джаніпер плакала, а я тримала її, перебираючи ногами у воді, щоб лишатися на поверхні. Я вдивлялася в судно, що пропливало повз.
Он. Призахідне сонце відбивалося у вікнах кают, висвітлюючи пасажирів, і я ледве розгледіла постать Єви, що мчала крізь натовп. За дві секунди на задню палубу ввірвалися Гадсон із Ґевіном і побігли до перил.
— Гадсоне! — закричала я, розмахуючи лівою рукою.
— Допоможіть! — одночасно закричала Джаніпер.
Гадсон перехилився через перила, і Ґевін потягнув його назад, вигукуючи щось, чого ми не могли почути через шум вечірки та двигунів, які гуркотіли перед нами.
— Вони пливуть далі! — закричала Джаніпер таким високим голосом, що він загрожував розірвати мої барабанні перетинки.
— Усе гаразд, — запевнила я її, поки всі на задній палубі мобілізувалися.
Гадсон знову з’явився біля перил і підняв руку, розчепіривши пальці і вимовляючи щось, що нагадувало «п’ять хвилин».
— Усе гаразд, — сказала я собі, коли яхта залишила нас позаду. — Нас от-от ударить хвилею, тож тримайся на поверхні. Не бийся з хвилями, просто пливи на них. — Уся моя увага була на Джаніпер. — Зрозуміла?
Вона кивнула, і я міцніше стиснула її сукню, перебираючи у воді трьома іншими кінцівками. Вода накочувалася з протилежного боку від того, де ми борсалися, і я не зводила з неї очей, поки ми піднімалися й опускалися на першій хвилі, а потім і на другій.
Яхта дала гудок, але й далі рухалася, ідучи прямо.
— Вони не повернуться! — вигукнула Джаніпер. Вода стікала з її чола.
— Повернуться, — пообіцяла я їй, коли ми піднялися на м’якші хвилі. — Твої дядьки не залишать нас тут. Нам лише треба протриматися п’ять хвилин на воді. Впораєшся?
Джаніпер кивнула, тримаючись на воді так, ніби її вчили найкращі.
— Я загубила своє взуття.
— Я теж. — Я змусила себе всміхнутися. — Маємо привід піти по крамницях, коли виберемося з води.
— Мене не мало бути на яхті, — зізналася вона.
— Знаю. — Холод просочився в мої м’язи, але я міцно тримала її за сукню. — І в нас буде дуже довга розмова про це.
—Той чоловік... — Її нижня губа затремтіла, і я сподівалася, що це від емоцій, а не від холоду. — Він мій батько, еге ж?
Я кивнула головою. Брехати не мало сенсу.
— Як багато ти чула?
—Я була з іншими дітьми на носі. Ми саме спускалися сходами, коли я почула твій голос, а коли прислухалася під дверима, ти саме питала його, чи не заскочила його Ліна зненацька. — Вода прокреслила тоненькі зморшки між її бровами.
Моє серце завмерло.
— Ти все чула.
—То от що я таке. — Її зуби цокотіли. — Квиток у вашу трупу?
— Не для мене. — Я рішуче похитала головою. — Немає виправдання тому, що зробили інші люди, але я люблю тебе, Джаніпер.
—А що робила ти? Скористалася мною, щоб повернути свою роль? — Вона відсахнулася, а я схопилася міцніше, відмовляючись відпустити її і ризикнути розділитися.
— Hi. — Триматися на воді, рухаючи лише трьома кінцівками, було виснажливо. — Я пішла туди, щоб він підписав папери, які б захистили тебе, щоб він не зміг забрати тебе у твоєї мами. Мій контракт вже був надрукований, коли я прийшла. — Я не стала згадувати Єву в цій розмові й молилася, щоб Джаніпер не чула всіх деталей.
У її очах стояли сльози.
— Вони не хотіли мене. Вони не любили мене.
У мене перехопило горло. Я була дуже погано підготовлена до цієї розмови, але не схоже було, щоб мала можливість зараз промовчати.
— Я не можу говорити за нього, але Ліна любила тебе, — сказала я, молячись, щоб це були правильні слова. — Я знаю, що вона любила тебе, бо вона обрала твоїх маму й тата. Вона знала дядька Ґевіна й дядька Гадсона. Вона обрала твою родину, знаючи, що ці люди любитимуть і захищатимуть тебе. Ліна помістила тебе туди, де могла наглядати за тобою. Вона відправила тебе в одне зі своїх найулюбленіших місць у світі, щоб ти могла рости в оточенні речей і людей, яких вона теж любила.
Її сльози змішалися з океаном.
— Ти цього не знаєш.
— Я не можу уявити, щоб хтось, знаючи тебе, не любив тебе, Джаніпер. Твої мама й тато, твої бабуся і дідусь, твої дядьки й твої двоюрідні — усі люблять тебе. Ми з Енн тебе любимо. — Позаду нас пролунало пронизливе гудіння. — Я знаю, що цього може бути замало, щоб заспокоїти біль, який ти відчуваєш, і мені дуже шкода.
Вона насупила лоба, коли гудіння стало голоснішим. Почувся звук моторного човна.
— А ті папери, які ти йому дала? Вони означають, що я маю бути таємницею?