— Щоразу. Коли. Ти. В. Студії. — Він розділяв слова рухами стегон. — Хочу. Щоб. Ти. Згадувала. Як. Саме. Почувалася. — Його обличчя почервоніло, піт виступив на нашій шкірі, і єдиний раз він одвів погляд, щоб глянути вниз, туди, де ми з’єднувалися. — Коли. Робили. Це.
Трясця, я була приречена більше не дивитися в дзеркало так, як раніше. Коли його погляд знову зустрівся з моїм, він здавався голодним.
— Мені потрібен твій рот. — Він повністю відсунувся, і я застогнала на знак протесту, але він обхопив мене за талію, і станок вилетів з моїх рук — світ закрутився, а Гадсон заповнив мій зір.
Його рот поглинув мій, коли він підняв мене на руки, і я обвила руками його шию, а ногами — талію. Мій зад вдарився об станок, а тоді він знову опинився всередині мене, глибоко погладжуючи, підживлюючи дикий відчай, що змусив мене стогнати йому в рот.
Кожен удар був кращим за попередній. Кожен поштовх піднімав мене вище, зав’язував мене міцніше.
— Клятий станок, — застогнав він мені в губи, і ми почали рухатися. Моя спина вдарилася об частину дзеркала, де закінчувався станок, а потім він увійшов так глибоко, що я побачила зірки, і наш поцілунок заглушив наші крики.
— Ще, — вимагала я, спираючись на дзеркало, щоб вигинатися назустріч кожному поштовху, а він тримав одну руку біля моєї голови, а іншою обхопив моє стегно, даючи все, що мені було потрібно.
Боже, оце було життям. Це було сенсом дихання і метою існування. Тільки Гадсон.
Напруга наростала, скручуючись так щільно, що я втратила здатність розгойдуватися на ньому. Мої м’язи напружилися, а тоді почали тремтіти. А він і далі брав мене, цілував, слав у полум’я і був тим самим повітрям, яким я дихала.
— Гадсоне! — вигукнула я, летячи за болісний край.
— Я поруч, кохана. — Його рука прослизнула між нами, і наступний дотик відправив мене в чисте світло.
Я розпалася на тисячу крихітних шматочків, але якимось чином Гадсон тримав мене цілою. Мої стегна вигиналися знову й знову, а оргазм пульсував у мені, розбиваючись, як нескінченні хвилі на пляжі. Я відчула, як він напружився, і тримала його, коли він сам дійшов краю, впиваючись пальцями в його волосся і обіймаючи його голову.
Ми приходили до тями разом, задихаючись, дивлячись одне одному в очі, наче початок і кінець всесвіту був між нами. Мій пульс потроху сповільнювався, і я боролася з логікою реальності, яка смикала за краї мого розуму. Я знала: є те, що треба сказати, є рішення, які треба ухвалити. Знала, що не хочу від нього відмовлятися.
— Аллі. — Гадсон відкинув волосся з мого обличчя. — Нам треба...
Я урвала його.
— Віднеси мене в ліжко. Поки хтось не повернувся додому. Просто віднеси мене в ліжко.
І хай усе на світі зачекає до завтра.
Я хотіла провести цю ніч із ним.
Він одніс мене нагору й дав мені саме те, чого я просила, дивлячись на мене так, ніби ми були разом вічність, і займаючись зі мною коханням так, ніби ми позичили цей час.
Я була заледве при тямі, коли він вислизнув із ліжка, а коли розплющила очі, то побачила, як рожевіє за вікном.
— Котра година? — Я занурилася глибше в подушку й усміхнулася, відчувши запах Гадсона.
— Шоста, — відповів він, уже одягнений в одну зі своїх форм з моєї шафи. Він сів на край ліжка й погладив рукою моє волосся. — Я виведу Сейді, щоб ти могла поспати. Бічмен підкине мене на зустріч, а Ґевін приїде приблизно за годину, щоб забрати своє авто. Мене не буде лише кілька годин.
— Ти маєш лишитися. — Я впіймала його руку й поцілувала в долоню.
— Повір, я б так і зробив, якби міг. А коли я повернуся, нам треба буде поговорити. — Його брови зійшлися. — Про речі, які ти спакувала, і про нас, і... про те, що я маю тобі сказати. Нам просто треба поговорити.
— Добре, — неохоче погодилася я. — Але важко вести серйозну розмову, коли ми навіть не знаємо, де ти будеш жити.
— Авжеж. — Він усміхнувся самим куточком рота й швидко та ніжно поцілував мене. — Сподіваюся, я почую про це сьогодні.
— Я знаю, що ти поставив Кейп-Код на перше місце, — сказала я, перевертаючись на спину. — Але дуже сподіваюся, що отримаєш Сітку. Ти заслуговуєш на втілення цієї мрії, Гадсоне.
— Мрії можуть змінюватися. — Він встав, усміхнувшись, і позадкував до дверей. — Я хотів сказати тобі раніше: я змінив свій номер один перед тим, як відправив список.
— На Аляску? — Я сперлася на лікті, коли він відчинив двері спальні.
— Ні. — На його щоці з’явилася ямочка. — На Нью-Йорк.
Він пішов ще до того, як я встигла осягнути слова й те, що це означало. У мене стиснулося в грудях. Ні, він цього не зробив. Він не міг. Він би не зробив чогось настільки імпульсивного, настільки... безрозсудного.