Я витріщилася на Ґевіна й намагалася дихати, силкуючись зрозуміти сенс його слів.
—Моя кров?
Він пополотнів і відступив на крок.
— От чорт, — пробурмотів він, заплющивши очі.
— Що, трясця тебе бери, ти маєш на увазі? Моя кров? — Мій голос дзвенів, в голові наморочилося, наче сила тяжіння кудись поділася.
— Просто... — Він відступав вниз сходами, не зводячи з мене очей, наче я була риссю, до якої, він знав, краще не повертатися спиною. — Він думає, що ти не пробачиш йому, але ти мусиш, Аллі. Просто дозволь йому втримати тебе цього разу, і не тільки заради нього. Ви потрібні одне одному. Між вами двома та фігня, про яку пишуть поети.
Що це мало означати?
— Ґевіне! — крикнула я, коли він підійшов до машини.
Він виїхав з під’їзної доріжки й залишив мене стояти на ґанку, переосмислюючи все, що, як мені здавалося, я знала про останні десять років.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
ГАДСОН
Devon2Sharpe: RousseauSisters4, просто цікаво зрозуміти значення вашого ніку. Думала, вас двоє.
ReeseOnToe: Devon2Sharpe, троє живих. Одна працює адміністраторкою в трупі, а старшу сестру вони втратили в автокатастрофі, де вижила Алессандра.
Devon2Sharpe: ReeseOnToe, от чорт, я не знав. Дяки.
ReeseOnToe: До слова. Аліна також була видатною танцівницею. Можеш знайти матеріали на ютубі.
Вона на пляжі. Це було все, що Енн вирішила мені повідомити, коли я приїхав до Аллі. Та погляд, яким вона мене зміряла, свідчив про те, що я в чомусь винен. Так, вивалити на неї інформацію про Нью-Йорк і втекти, мабуть, було не найкращим моїм рішенням, але я був сповнений надії і все таке.
Тепер уже не аж так.
Я повільно видихнув, приймаючи свою долю, і попрямував через задній двір вниз сходами. Добре, що я зупинився біля свого дому, щоб перевдягнутися. Пісок потрапляв у черевики, і це було нестерпно.
Аллі сиділа на кінці пірса, дивлячись на океан. Мої груди стискалися, поки я йшов дерев’яним настилом. Ранкова надія перетворилася на вечірню проблему: під час зустрічі вранці на мою електронку надійшов лист, і те, що здавалося легкою перешкодою, яку можна було перестрибнути, тепер перетворилося на каньйон. Надійшов наказ, і я нікуди не міг поїхати найближчим часом.
Я лишався на Кейп-Коді, Аллі ж, імовірно, погодиться на контракт у Нью-Йорку. Це було кепсько, але був сенс поборотися. Боротьба пішла б нам на користь, змусила б визначитися, що між нами насправді, бо інтрижка скінчилася кілька тижнів тому, десь між тим, як я дав їй ключ від комода, і тим, як вона звільнила місце в шафі для кількох комплектів моєї форми. Під час інтрижки не звільняють місця в житті одне одного, як це зробили ми.
— Привіт, — сказав я обережно, щоб не налякати її, потім опустився й сів поруч, звісивши ноги над водою.
Вона посовала руками, але не глянула на мене.
— Гадаю, ти злишся, бо я попросився до Нью-Йорка, — почав я, — але, зрештою, це ні до чого не привело. Я отримав наказ і залишаюся тут. — Керолайн, звісно, буде в захваті, щойно перестане гніватися на мене. — Сподіваюся, ти розумієш: я ніколи не чекав, що ти погодишся на контракт у Бостоні абощо. Я повністю підтримую твоє повернення до Метрополітен-балету, якщо ти цього хочеш.
У відповідь — анітелень.
— Аллі? — Я подивився на її профіль і аж здригнувся: вона навіть не подивилася в мій бік. Чорт забирай. За три години моєї відсутності вона відбудувала свої стіни. — Знаю, що мав поговорити з тобою про зміну, але... — Я вдихнув як ніколи глибоко й пірнув у те, що мало стати найважливішою битвою в нашому житті. Її я не хотів програти. Не вдруге. — Але я не хочу, щоб це закінчувалося. Я знаю, що ти їдеш за кілька днів, проте ми можемо все влаштувати. Мені винні послугу, і я можу зателефонувати до відділу кадрів, а якщо це не спрацює, я приїздитиму на вихідні, щоб ти не втрачала студійний час. Я впишуся у твоє життя...
— Мій батько завжди казав нам, що хвилі приходять не по одній, — перебила вона, дивлячись на океан, де ті хвилі розбивалися об опори під нами.
Моє серце стиснулося. Дідько, я в більшій халепі, ніж думав, якщо ми говоримо про науку.
— Можливо, — погодився я, — це залежить від того, викликані вони вітром чи штормом, а також від форми океанського дна...
— Він розповів нам, що окремі хвилі рухаються швидше, та коли вони збираються разом у глибокій воді, то рухаються повільніше, бо їх пов’язує спільна енергія. — Її ліва рука накрила праву, крутячи щось навколо пальця. — Вони пов’язані в одне ціле, подорожуючи водою, поки ландшафт не змінюється разом із береговою лінією. — Вона зробила паузу. — А тоді вони розбиваються одна за одною.