— Я облажався. Спочатку я не хотів, щоб Джаніпер потрапила під приціл твоєї ненависті до мене, потім не знав, чи зможеш ти витримати ще один удар, а далі ти сказала мені, що в нас є тільки це літо, і попросила не розповідати тобі нічого, що вплине на ці п’ять тижнів. — Це звучало як маячня, навіть для моїх вух. — Але насправді в мене немає іншого виправдання, окрім мого егоїзму. Я повернув тебе й боявся втратити знову.
Ось і все. Усе.
— Але ти обрав Нью-Йорк. — Вона нахилила до мене голову. — Ти взагалі збирався мені розповісти? Чи думав, що це ніколи не випливе?
— Я збирався розповісти тобі після «Класики», але потім все сталося, — зізнався я. — Хотів розповісти тобі й поставити перед фактом твою матір, щоб вона знала, що не зможе знову мене відлякати. Чесно кажучи, я здивувався, що вона не розповіла тобі, щойно ти повідомила їй, що ми разом.
— Ти думав, що моя мати розкриє твою таємницю? — Аллі засміялася, але звук більше нагадував плач. — Це позбавило б її важелів впливу на мене. Боже, Гадсоне, ти знаєш, скільки годин я провела з психотерапевтами у спробах згадати, що сталося? Запитуючи себе, чому я залишила Ліну там, коли могла заприсягтися, що пам’ятаю, як вона поверталася до машини? Ти знав увесь цей час! Якби ти сказав мені в сімнадцять років, можливо, я б і злилася, бо ти вирішив врятувати мене, а не Ліну, але я б не зневажала тебе. Не так, як зараз. — Вона похитала головою. — І я розумію ціну таємниць. Я в цьому майстерна. Але знання цієї правди змінило б моє життя. Можливо, наші життя. А тепер я не знаю, як тобі довіряти. Або як вірити, що це правда. Проте... ти врятував мене.
— Аллі... це правда. — Слово «зневажала» схопило те, що лишалося від мого серця, і розтрощило його об пісок.
— Дякую, Гадсоне. — Вона подивилася на воду, коли хвиля розбилася об берег.
Я затамував подих.
— Я мала сказати це одразу. Дякую тобі. Якби не ти, я б загинула в тій машині разом із Ліною. Хоча, якби не ми, нас би взагалі не було в тій машині, напевно.
— Годі шукати способи звинуватити себе.
Її втомлений погляд зустрівся з моїм.
— Я справді бажаю тобі лише найкращого.
— Ні. Не рви зі мною. — Саме це тут і відбувалося, і кожна моя клітина кричала триматися цього разу, навіть якщо серце стікало кров’ю на пірсі. — Ми можемо із цим впоратися.
— Ні, не можемо. Не можна щось збудувати, якщо немає довіри. — Вона подивилася в мій бік. — Іронія в тому, що я так і не навчилася бути повністю відкритою ні з ким, але зблизилася з тобою. І, можливо, якби я просто впустила тебе, якби ти знав, що пережила моя сім’я... — Вона похитала головою. — Що ж, можливо, ти зробив би інший вибір, і нас би тут не було. Ця частина провини на мені. — Її спина випросталася, і я з жахом спостерігав, як вона відновлювала шмат за шматом свою броню і відбудовувала стіни.
— Що це означає? —Я насупив брови.
— Нічого, що мало б значення зараз. І це не розрив. Було нерозумно навіть припускати, що між нами може бути щось більше, не тоді, коли ми хочемо таких кардинально різних життів. У нас завжди був максимальний термін співіснування, і ми просто його вичерпали. —Вона натягнула свою фальшиву посмішку. — Але непогане вийшло літо, еге ж?
Те, що залишилося від мого серця, перестало битися.
— Прощавай, Гадсоне.
Цього разу, коли вона пішла, я не кинувся за нею.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ
АЛЛІ
MelChelBarre: Хтось ще оновлює сайт Метрополітен-балету, щоб побачити, чи зміниться склад артистів?
Я увірвалася в дім, прокручуючи в голові зізнання Гадсона, цілковито приголомшена огромом того, що він відкрив, і водночас бажаючи, щоб він ніколи не розповідав мені про це.
Можливо, у нас був би шанс на щастя.
Він врятував тобі життя. І відтоді несе провину за це.
Але також він збрехав... принаймні промовчав.
Злість була найпростішою емоцією, з якою можна було впоратися, тому я вчепилася в неї, як у захисну ковдру, коли йшла через дім на кухню. Сейді махнула хвостом і повернулася до розправи над своєю останньою пискучою іграшкою.
Єва, Кенна та Енн сиділи біля острівця за пізнім сніданком перед стосом манільських конвертів. Усі троє замовкли й витріщилися на мене, коли я підійшла до холодильника.
— Ти готова почати розбиратися з паперами? — запитала Енн. — Тобі не потрібно обирати трупу...
Та до біса. Не схоже було, що мені тепер слід планувати своє життя навколо Гадсона.
— Я підпишу контракт з Метрополітен-балетом. Мені потрібне щось нормальне в житті.
Єва з полегшенням опустила плечі.
— Хай Василь почекає тиждень-два, — запропонувала Елоїз, чистячи апельсин. — Хай попітніє.