— Хороша ідея. — Я дістала з холодильника пляшку води.
— Я не бачила тебе, коли ми повернулися додому після прийому, — зауважила Кенна. Її погляд був настороженим. — Та й сьогодні вранці теж.
— Ага. — Я відкрутила кришечку й випила пів пляшки. Як я могла пояснити їм усе це, коли навіть не мала певності, що сказане Гадсоном — правда...
—Добре, хочеш передати папери Керолайн? — запитала Енн. Енн. Її змусили відповідати за сімейні документи.
Я притулилася спиною до стійки біля раковини.
— Енн, ти бачила Гадсона з Ліною вранці в день «Класики»?
Брови Єви злетіли до стелі, а Кенна й Елоїз перевели погляд на Енн.
Вона прокашлялася й опустила ложку в миску з вівсянкою.
— Так.
— І вони здавалися потайними, ніби щось задумали? — Я відпила ще.
— Так. — Вона повільно кивнула. — І я сказала йому, що якщо він зробить щось, що завдасть тобі болю, я розповім про це тобі. Цього разу не змовчу.
— Цього разу? — Я криво всміхнулася. — Боже, якби хтось із вас сказав мені правду першого разу, нічого б цього не сталося.
— Він завдав тобі болю? — Вона напружилася.
— Ти читала звіт про аварію? — Я проігнорувала її запитання. — У якій загинула Ліна?
У кімнаті запанувала тиша.
— Атож. — Вона склала руки на колінах. — Близько року тому. Я знайшла його в татовому кабінеті.
— І коли знайшли тіло Ліни, ремінь безпеки був пристебнутий? — Я нахилила голову. — Не тканина — вона, звісно, згоріла. А метал був з’єднаний?
Енн зиркнула на Єву.
— Очі сюди. — Я постукала себе в груди.
Енн затамувала подих.
— Це обручка Ліни?
— Еге ж. Її ремінь безпеки був пристебнутий? — Я мусила знати.
— Так, — відповіла Енн, дивлячись мені в очі.
У мене стиснулося в грудях. Ліна взагалі не виходила з машини. Гадсон сказав правду.
— А дверцята з мого боку були відчинені.
— Так. — Вона посовалася на місці. — Ти була невинна, Аллі. Я знаю, що каже мама, але це в ній говорить скорбота. Детективи вказали, що рама була погнута. Диво, що ти змогла відчинити ті дверцята. Мабуть, допоміг адреналін, бо ніхто з них не міг зрозуміти, як ти це зробила у твоєму стані.
Злість. Тримайся за злість.
— Легко. Я цього не робила.
Брови Енн піднялися в мовчазному запитанні.
— Нам треба зустрітися з мамою. Негайно, трясця.
* * *
— Уранці була зустріч її консультативної групи, і це просто не найкращий день, — попередила мене Рейчел, коли я йшла коридором до маминого номера. Енн поспішала за мною, щоб не відстати, а от Єва не пришвидшилася.
— Як і завжди, — відповіла я. Двері не надто приглушували звуки Чайковського.
— Ти точно не хочеш поговорити про те, що тебе непокоїть? — поспіхом запитала Енн. — Ти мовчала всю дорогу сюди.
— Ні. Приберігаю все для мами.
— Якщо ви впевнені... — Рейчел повернула ручку й поспішила увійти поперед мене. — Місіс Руссо, ваші доньки прийшли.
Я зайшла за нею, а потім застигла.
Мама танцювала в чорному трико і блідо-рожевій спідниці. Її ліва нога була ідеально рівною, а от права не здавалася надто впевненою. Очевидно, майбутня зміна погоди знову позначилася на її коліні. Але не можна було не помітити її грації та елегантності, коли вона рухалася в танці. Вона досі була прекрасною танцівницею.
— «Лебедине озеро», — прошепотіла Енн, підходячи до мене.
Я кивнула, дивлячись на мамині руки, милуючись чистими лініями, делікатними рухами її пальців, які ніколи не давалися мені природно.
— Вона досі на півпальцях, — зауважила Єва з легким подивом.
—Ти впевнена, що хочеш їй завадити? Зазвичай вона використовує цей час як перезавантаження перед післяобідніми заняттями. — Пальці Рейчел зависли над стереосистемою ліворуч від мене. — Учора звільнилася одна з працівниць, а раніше вона трохи не відгризла голови двом дівчатам, накричавши на них по-французьки, коли ті запізнилися на урок. Навіть я отримую від неї однослівні відповіді, а її день розписаний. — Вона стиснула блокнот у правій руці.
— Однослівні відповіді мене влаштують. — Я пройшла вперед, і мама зустрілася зі мною поглядом у дзеркалі.
— П’ята, — наказала вона, уриваючи власний танець із розчарованим зітханням.
— Ні. — Я стояла на своєму, спинившись за якийсь метр від неї.
Музика стихла.
— П’ята! — крикнула вона.
— Гадсон витягнув мене з машини тієї ночі, еге ж? — Не було сенсу добирати слова.
Енн скрикнула вдруге того ранку.
— Боже мій, — прошепотіла Єва.
Мамині руки обвисли вздовж тіла, а очі спалахнули гнівом.
— Так, секрет розкрито. Я полегшу тобі завдання, — запропонувала я. — Обмежимося відповідями «так» і «ні». Твої виправдання мене все одно не цікавлять.