— Аллі, — прошепотіла Енн, але я не зводила очей з нашої матері.
— Він витягнув мене з тієї машини. Він залишився зі мною. І ти знала. — Я склала руки на грудях.
— Рейчел, якщо ти не проти, залиш нас на хвилинку, — попросила Енн, і незабаром двері грюкнули.
Лінії проступили навколо стиснутих маминих губ.
— Ти знала! — зірвалася я на неї. — Усі ці роки ти казала мені, що я залишила Ліну помирати. Усі ці роки ти казала мені, що я завинила перед нею, бо врятувала себе. Ти знала!
— Так. — Мама подивилася у вікно. — Я обрала...
— Тільки так або ні, мамо, — перебила я. Кров кипіла в моїх жилах. Вона десятиліттями тримала мене прив’язаною до своїх бажань, своїх мрій, зв’язуючи мене маленькими мотузочками, які вона називала любов’ю. Але тепер я знала, що вони були провиною, яка перетворила мене на когось, кого я ледве впізнавала, і я дозволила їй це зробити.
— О мамо, — прошепотіла Енн. — Як ти могла?
Єва сіла на бильце дивана праворуч від мене.
— Він приїхав зі мною в лікарню, весь у моїй крові, бо намагався спинити кровотечу, а ти його вигнала. — Кожна правда розтинала одну з цих мотузок, і розрив жалив мою душу.
— Так, — відповіла вона майже знуджено, склавши руки.
— Але він повернувся, правда ж? — Нігті прорізали в моїх долонях маленькі півмісяці. — І ти сказала йому, що я ніколи не пробачу йому, бо він не врятував нас обох, тому він мусив піти. Бо якби він не пішов, ти б сказала мені, що в нього було достатньо часу, щоб врятувати нас обох, але він залишив її там помирати.
— Ти ж такого не робила. — Енн опинилася праворуч від мене, упавши на край дивана поруч із Євою.
— От чорт. — Погляд Єви метнувся між мамою і мною.
Мама підняла підборіддя, її погляд зосередився десь за вікном, а мотузки одна за одною рвалися і розсипалися.
— Але насправді ти мала на увазі, що ти ніколи йому не пробачиш. Та і як ти могла знати, що я не пробачу, якщо ніколи не казала мені цього? — Мій голос дзвенів, але мені було байдуже. Я вчепилася в цю злість, як у рятувальне коло.
Вона важко ковтнула, потягнулася до пляшки з водою й почала пити. Іронія в тому, що ми однаково справлялися з панічними атаками.
— Може, вона не розуміє, — прошепотіла Єва.
— Аллі, говорити про Ліну завжди було важко... — почала Енн.
— Мені начхати. — Лють затьмарила мій зір. — Чому, мамо? Тому що ти побачила в ньому — у моїх почуттях до нього — загрозу? Зрозуміла, що мені за рік виповниться вісімнадцять, і тоді ти більше не змогла 6 мене контролювати, що Гадсон міг дати мені сили бути тією, ким я є, а не тією, ким ти хочеш мене бачити? — Я зробила крок уперед, не спускаючи, втім, очей з пляшки, на випадок, якщо вона вирішить її кинути. — Чи ти покарала його — покарала нас — за те, що він врятував не ту доньку?
— Так. — Вона перевела погляд на мене й розчавила моє серце в цьому слові-кулаці.
— «Так» щодо чого? — зажадала відповіді я.
— Він... Ліна... — Вона похитала головою. М’язи на її шиї напружилися, і вона подивилася повз мене на картину на стіні. — Просто. Лишив. Мою. Дочку.
— Я твоя дочка! — крикнула я, ляснувши себе долонею по грудях.
Вона здригнулася.
— Енн, — я жестом вказала на диван, — твоя дочка! Єва — твоя дочка! У тебе було чотири дочки, мамо, а не одна. Втрата Ліни не давала тобі права ламати нас, щоб ти могла спробувати скласти шматочки нас у її формі. — Дзень. Дзень. Дзень. Мотузки рвалися, розсипаючись.
—Ні.
— О так. — Я кивнула. — Це й не було її формою. Лише твоєю. Ти хотіла, щоб ми втілили твою мрію, і ні разу не запитала, про що мріяли ми. Ти бодай питала Ліну, чи хоче вона залишити Джаніпер? Запропонувала їй підтримку? Чи ці стосунки були лише черговою жертвою для твого невблаганного егоїзму?
— Ліна. — Вона перевела подих. — Хотіла. — Вона похитала головою, ніби ця думка була смішною. — Дитину.
У мене всередині все перевернулося.
— І ти змусила її відмовитися від неї?
— Ти могла сказати нам, — втрутилася Енн. — Ми б їй допомогли.
— Надто слабка... щоб зробити... — Вона шукала слова. — Я. Зробила. Ліну. Головною. Танцівницею. — Вона підняла ліву руку й тицьнула в мій бік. — І тебе.
— Ти зробила мене сповненою почуттям провини руїною, яка отримує задоволення від танцю лише не в твоїй дорогоцінній трупі. За останні кілька тижнів я вперше за багато років отримала задоволення від танців. — Я кипіла. — Я ніколи не хотіла в трупу. Я хотіла піти й танцювати як фрилансерка по всьому світу, а ти сказала мені, що я маю зобов’язання перед Ліною. Ти використала мою провину для своєї мети й сказала, що я мушу підписати контракт із Метрополітен-балетом, що це я винна, що Ліна взагалі вийшла кудись тієї ночі, і що Метрополітен-балет не буде Метрополітен-балетом без Руссо на сцені. — Правда останнього речення вгризлася в мене до крові. — Ти всіма нами крутила. Ліна тримала свою вагітність у таємниці, а ти підкупила Еверетта, щоб тобі було легше позбутися Джаніпер. Енн — дипломована юристка, трясця, а планує заходи трупи, бо ми всі знаємо: якщо ти не танцюєш, то маєш підтримувати тих, хто танцює, так же? А Єва... — Я розсміялася. — Єва всадила мені ніж у спину й вкрала роль, яку створили для мене!