Я похитав головою.
— Це те, що потрібно мені. Аллі потрібен час, щоб все обдумати...
— У неї був місяць, — перебив він.
— Так, що ж... Я дістав її з автівки у полум’ї і залишив там її сестру, а потім не сказав їй про це, бо надто сильно боявся втратити її. — Я поклав останню книгу в коробку і взяв рулон скотчу.—їй може знадобитися більше ніж місяць — або навіть рік чи два, — перш ніж вона зможе думати про мене, не згадуючи цей конкретний факт. — Я не міг звинувачувати її в цьому. — Вона може ніколи мені цього не пробачити. Як ти думаєш, чому я попросив про цю послугу?
— Якщо я пробачив, вона теж зможе. — Він підкинув м’яч і зловив його. — Я не кажу, що тебе треба було пробачати. Ти повівся, як завжди, і завдяки цьому Аллі жива. А якби ти з’явився там на хвилину пізніше?
Я знову заплющив очі від болісних образів, що постали перед очима.
— Час був ворогом, Гадсоне. Не ти. — Він знову підкинув м’яч.
— Ти не розмовляв зі мною тижнями, — нагадав я йому.
— Тижнями, а не місяцями, і зрештою заговорив. — Він повторював рух, ловлячи м’яч щоразу, коли той летів униз.
— Звісно, коли ти дійшов висновку, що якби там був ти, то Ліна була б жива. — Ще одна реальність, яку я відмовлявся прийняти, навіть заради Джаніпер.
Він кивнув:
— Ліна була б жива.
Скотч зарипів, коли я заклеював коробку.
— Але хай як би сильно я любив ту дівчину, — продовжив він, — це було ніщо проти того, що я бачив між вами з Аллі. — М’яч полетів угору й опустився вниз. — І я сказав їй це — дозволити тобі не відпускати її. — Він потер перенісся. — Вибач, до речі. Не впевнений, що я це казав. Не хотів проговоритися про лікарню.
—Дякую. — Я позначив коробку чорним маркером і відклав її вбік. — Я мав їй сказати. У мене був мільйон нагод, але я вирішив не робити цього. Це я винен. Не ти. Це я її втратив. — Мій телефон завібрував, танцюючи по столу, і я зловив його на самому краю.
БІЧМЕН: Сьогодні в «Гризлі»?
Я швидко набрав відповідь.
ЕЛЛІС: Домовилися. Але не допізна. Уранці приїдуть вантажники.
БІЧМЕН: Гаразд, Попелюшко. До півночі.
— Я знаю, що ти не звик благати про прощення, але треба щось робити, — повчав він. — Пожертвувати своєю гордістю, своїм его...
— Дати потрібний їй простір — ось що таке клята жертва! — огризнувся я. — Вона щаслива, Ґевіне. Можливо, уперше в житті. Вона знову на вершині кар’єри. Думаєш, я не хочу з’явитися біля її дверей? Увірватися в її життя і віддатися на її милість? Думаєш, легко було піти від неї тоді на вулиці? Що оце буде легко? Мені доведеться щодня боротися зі своєю егоїстичною потребою в ній. Я буду ось так близько, — я стиснув пальці, залишивши між ними кілька сантиметрів, — до того, щоб мати все, про що мріяв, і водночас так далеко, що з таким же успіхом я міг би просто залишитися тут.
— Ти точно не залишишся тут. — Він похитав головою.
Я жестом вказав на коробки.
— Тому й переїжджаю. Аллі ставить потреби інших на перше місце, завжди ставила, і вона не поставить мої потреби на перше місце. Якщо це означає, що мені доведеться спостерігати з відстані, як вона живе своїм життям без мене, то це, бляха, відстій, але хай так і буде. Я люблю її достатньо сильно, щоб відпустити.
— Оце все «якщо любиш, відпусти» переоцінюють. — Він поклав бейсбольний м’яч. — Я досі вважаю, що тобі слід було схопити її на вулиці чотири тижні тому, кинути в пікап й одвезти прямо до Сітки. Схопив і поїхав, і жили б ви довго й щасливо. Місце мрії? Є. Дівчина мрії? Є. А всі свої проблеми пропрацювали б дорогою.
— Якщо не брати до уваги викрадення, — повільно сказав я, тягнучись до іншої коробки, — ти пропонуєш відвезти її в Сітку, де немає Метрополітен-балету, де вона не може бути найкрутішою у світі? Це як відвезти найкращого квотербека НФЛ жити на Гаваї.
— На Гаваях немає команд НФЛ. — Він подивився на мене так, ніби у мене виросли крила.
— Отож. Я б ніколи так з нею не вчинив. Її місце в Нью-Йорку. — Я наклеїв скотч на нижню частину коробки. — Ми можемо змінити довбану тему?
Двері відчинилися, і я озирнувся через плече: у кімнату увійшла Джаніпер, за нею слід у слід ішла Керолайн, несучи форму для запікання.
—Люба, віднеси це на кухню, будь ласка.
— Зараз. — Джаніпер махнула рукою і побігла зі скляним посудом.
— Так, я принесла лазанью. — Керолайн повісила сумочку на вішалку. — Просто треба поставити її близько четвертої... — Вона втупилася в Ґевіна. — Будь ласка, скажи мені, що ти справді допомагаєш йому збиратися, а не просто сидиш тут, ніби наш брат не переїжджає післязавтра.
Гевін знизав плечима.
— Схоже, що військовим присилають вантажників.
— Уставай! — гаркнула Керолайн. — Негайно. Візьми коробку й збирай речі.