— Не спізнюйся, — сказав Еверетт, поцілувавши мене в щоку, коли пробігав повз.
— Вона завжди спізнюється, — пробурмотіла Шарлотта, стріляючи в мене поглядом, бо саме йшла слідом, а за нею тягнулася юрба її поплічниць-пліткарок. — Гадаю, це не має значення, коли ти Руссо.
Я пересмикнула плечима, але вдала приємну усмішку, чого й сподівався Василь від однієї з провідних учасниць своєї трупи. Повернутися було легко, нормально, і я занурилася в рутину так само просто, як і в маски, які залишила тут майже п’ять місяців тому. Я повернулася шість тижнів тому, а мені вже здавалося, що я ніколи й не їхала звідси.
І в цьому почасти була проблема.
Усе було так само, але я змінилася. Там, де я раніше бачила досконалість і довершеність, тепер були лише бруд і обман. Це місце було вкрите позолотою, а тепер, коли я здерла незайману поверхню й побачила, що під нею насправді, воно втратило свій блиск.
Або, може, ніщо не сяяло так яскраво, якщо Гадсон час від часу не зблискував своєю усмішкою. Я вдихнула крізь гострий біль, який з’являвся щоразу, коли думала про нього, а це було приблизно щохвилини, якщо тільки я не танцювала. Я проводила у студії більше годин, щоб утамувати біль розбитого серця, ніж коли тренувалася, щоб повернутися сюди.
Наступною з’явилася Єва: вискочила з гримерки, коли я наблизилася. Занепокоєння миттю проступило на її чолі.
— Хочеш, я відвезу Сейді до Кенни, щоб ти могла піти?
— Ні. — Я похитала головою і всміхнулася сестрі, точно знаючи, що мої очі залишилися сумними. — Прийду, коли зможу.
Її зморшки занепокоєння поглибилися.
— Гаразд.
Я стиснула її руку, щоб заспокоїти, а потім відправила у власних справах. Мене просто не хвилювало, що я спізнюся. Це не схвалять, але ніхто нічого не зробить. А от якщо спізниться Єва... ні, наслідки не варті того, щоб ризикувати.
Танцівники поспішали, намагаючись випередити час і потрапити до студії раніше, ніж там опиниться Елоїз.
Коридор став вільнішим, коли ми з Сейді пройшли повз останню роздягальню, потім вийшли на сходи й спустилися на третій поверх. Ми вийшли біля трена-жерного залу, і Сейді замахала хвостом із наближенням до кабінету Кенни.
— О, Алессандро! — вигукнув Максим з кінця коридору, піднімаючи руку.
Майже. Сьогодні вранці мені майже вдалося не перетинатися ні з ним, ні з його батьком. Щоразу, коли бачила їх, я думала про Джаніпер, і злість ледь не спопеляла мою вдавану ввічливість.
—Чим можу допомогти? — запитала я, тримаючи руку на ручці дверей Кенни.
— Тебе шукає Сієнна. — Він вигнув брову, точнісінько як його батько. — Маєш підписати контракт.
— Спробую знайти час і заскочити до неї в кабінет, перш ніж піду. — Я усміхнулася і відповіла так само, як робила це щодня після повернення. Грошей мені не бракувало.
— Подбай про це. Відсутність контракту робить тебе тягарем. — Він звузив очі й підійшов, ставши між мною і дверима Кенни, але відступив, коли помітив там Сейді. — До виступу залишилося два тижні, і мій батько може робити тобі поблажки, враховуючи його прихильність до твоєї матері, але відмова підписати контракт насторожує так само сильно, як і пропозиції, які досі надходять до цього офісу на твоє ім’я.
— Взято до відома. — Моя усмішка не ворухнулася. — Даруй, але я запізнююсь на заняття.
Він роздратовано зітхнув, потім розвернувся й пішов до ліфтів.
Я двічі постукала у двері Кенни й увійшла, коли вона дозволила.
— Доброго ранку, Сейдюню. — Подруга нахилилася і почухала Сейді за вухом, а тоді оглянула мене так само оцінювально, як за звичкою робила останні шість тижнів. — Ти бодай трохи поспала минулої ночі?
— Кілька годин. — Я відпустила повідець Сейді, і та одразу кинулася до підстилки, яку Кенна тримала під вікном. — А ти?
— Матіас був удома, тож я трохи покімарила. — Злегка усміхнувшись, вона підійшла до свого столу й узяла стос конвертів. — Я захопила їх зі столу Сієнни, перш ніж Василь їх помітив. Пропозиції з... — вона нахилила голову й прочитала зворотні адреси, — Атланти, Сіднея, Парижа, Ванкувера, і ще раз... із Сан-Франциско. — Кенна зважила конверти в руках. — І це не схоже на контракти.
— Це пропозиції конкретних ролей. — Я пройшла вперед і сіла на край її столу.
— Фриланс, — зауважила Кенна. — Суцільні веселощі, ніякої політики. Пританцювала — потанцювала собі геть. — Вона передала мені стос. — Я починаю думати, може, ти хочеш, щоб Василь їх побачив.
Я втупилася в конверти. Подейкували, що я нічого не підписую, а ті пропозиції, яких не було на папері, заполонили мою електронну пошту. Страждання проривалося в мене, вмостившись на моїх грудях і заважаючи дихати.