О боже.
Я в паніці позадкувала. Де він може бути? Він би не переїхав до Керолайн.
Керолайн. Вона знає, де він. Я посадила Сейді на заднє сидіння орендованого позашляховика й поїхала просто до кафе. Увійшовши туди з собакою, я проігнорувала погляди кількох постійних відвідувачів. Одразу помітила Керолайн за стійкою.
— Де він? — запитала я, ідучи через кафе.
Керолайн підняла голову, як і молодик поруч із нею, якого вона, схоже, навчала. Її блакитні очі округлилися від здивування.
— Аллі?
— Де він? — Я спинилася біля дальнього краю стійки в стилі п’ятдесятих років. — Бо я зібрала всі свої речі, пішла зі своєї трупи, взяла машину напрокат і приїхала сюди, а його будинок порожній. — Моє горло почало стискатися, і я вигнула шию.
— Я все думала, коли ж ти з’явишся, — сказала Керолайн. — Таннере, дай Аллі склянку лимонаду.
— Звісно. — Молодий чоловік схопив склянку з-під прилавка, і за тридцять секунд я вже пила, щоб врятувати своє життя.
— Дякую, — сказала я, випивши половину. — Як там Джаніпер?
Керолайн пом’якшала.
— Чудово. Напевно, зрадіє тобі, оскільки зараз вона у вас удома з Енн. Ти ж знаєш, що могла зателефонувати.
— Знаю. — Я кивнула й стиснула склянку трохи сильніше. — Просто подумала, що буде значно ефектніше з’явитися і здивувати його, потім почати перераховувати безліч причин, чому ми не маємо бути разом, а тоді вже повернутися до тієї єдиної, чому повинні бути разом, яка полягає в тому, що ми створені... одне для одного. — Я здригнулася. — У моїй голові це звучало набагато краще. Слухай, я знаю, ти ненавидиш мене за те, що я прокралася в життя Джаніпер, і терпіти не можеш мою сім’ю й наше прізвище, але тут я з тобою заодно. Щоразу, коли хтось вимовляє його, я згадую про свою матір. І я впевнена, що є мільйон інших людей, з якими б ти хотіла бачити Гадсона...
— Ти кохаєш мого брата? — запитала вона, перервавши мої просторікування.
Я застигла, мій погляд перекинувся на Таннера, який дивився на мене так, ніби я потребувала медичної допомоги. А тоді зрозуміла, що мене слухає все кафе. Чарівно.
— Думаю, Гадсон має почути це першим.
Керолайн кивнула.
— Я не ненавиджу тебе, Аллі. Навіть коли була розлючена на всіх вас за те, що ви змовилися за моєю спиною з Джаніпер, я не ненавиділа тебе. Мені просто шкода, що ти приїхала аж сюди.
Моє нутро здригнулося, однак я намагалася тримати незмінний вираз обличчя, щоб зберегти залишки гідності. Та всі мої маски зосталися в Нью-Йорку, і тепер тут була лише... я.
— Надто пізно, так? Я чекала занадто довго й втратила свій шанс. — В очах пощипувало, але я відмовлялася плакати. Навіть якщо мені доведеться збирати залишки свого серця з цього лінолеуму, я не плакатиму перед Керолайн.
— О Аллі. — Вона обійшла навколо прилавка й стиснула мою руку, повідець Сейді й усе інше. — Тобі може бути дев’яносто років, але для Гадсона не буде пізно. Я дуже рада, що бодай один із вас схаменувся. Звичайно, я скажу, де він. Просто шкода, що ти проїхала стільки, бо їхала не в тому напрямку.
Я ледь не впустила склянку:
— Що?
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
ГАДСОН
NYFouette92: Зазирніть на сайт, бо, здається, склад знову змінився. Метрополітен-балет має з цим якось розібратися.
За три з половиною тижні після розбирання останньої коробки я думав про Аллі, проїжджаючи повз Лебедине озеро на шляху до місця, яке тепер стало моїм домом.
Ні, я думав про неї не лише біля озера. Я думав про неї, коли розпаковував речі, коли ходив стежками за своїм будинком, коли прокидався, коли був на роботі. І коли лежав у ліжку перед сном — щосекунди. Я не думав про Аллі лише тоді, коли був у воді, що змушувало мене погоджуватися на всі доступні зміни.
Я був тут лише двадцять сім днів і вже мав репутацію нерозважливого, але цю характеристику, мабуть, передали разом із моїм досьє.
Кожен мій м’яз нив, коли я в’їжджав на довгу під’їзну дорогу, за вибір якої я, напевно, проклинатиму себе щоразу, коли мені доведеться чистити її від снігу в найближчі місяці, але мені подобалась усамітненість мого будинку в лісі. Уперше за багато років моє життя знову стало... моїм.
Я насупив брови, побачивши новий червоний позашляховик, припаркований прямо перед моїм гаражем на дві машини. Тимчасові номери були зареєстровані в Массачусетсі.
Я застогнав, коли ставив свою автівку на місце за ним. Хоч як я скучив за Джаніпер і Керолайн, та не був готовий до їхнього несподіваного візиту, не хотів ділити свій простір з Ґевіном чи показувати мамі з татом місто, з яким сам ще не дуже знайомий. Не кажучи вже про те, що завтра вранці я мав бути в літаку.