— Та, на бога, невже ніхто з них не вміє користуватися телефоном? — пробурмотів я.
Коли я виходив із вантажівки, кожен м’яз мого тіла болів на знак протесту проти годин, проведених у такому бурхливому океані. Я поклав ключі в кишеню й піднявся сходами до червоного ґанку, який змусив мене закохатися в це місце — наче підчепив на гачок. Біля вхідних дверей на мене ніхто не чекав, тож я обійшов будинок ззаду.
А тоді я перестав дихати і закліпав очима, щоб переконатися, що це не галюцинація.
—Хороша дівчинка. — Аллі стояла на задньому дворі спиною до мене: забрала м’яч із рота Сейді й жбурнула його. Маленька золотиста ретриверка збігла сходами тераси й помчала за своєю ціллю.
Моє серце затремтіло від звуку її голосу, а потім закалатало, коли я впізнав вицвіле, пошарпане худі, у яке вона була одягнена.
— Аллі, — покликав я тихо, ніби вона була примарою, яка зникне, якщо я скажу це надто голосно.
Вона аж підстрибнула й повернулася до мене, прикриваючи рукою логотип Rip Curl на грудях.
— Чорт, Гадсоне, ти мене налякав!
— Налякав тебе? Я тут живу. — Мій погляд ковзнув по ній, вбираючи в себе кожну деталь, яку я міг пропустити за останні два місяці. Не було ніяких помітних змін, окрім того, що якимось чином вона була ще вродливішою. Здоровішою. Її щоки порожевіли від холоду, кола під очима зникли, а самі очі сяяли. Вона нервово крутила на пальці Лінину обручку, оглядаючи мене. Боляче визнавати, але те, що вона покинула мене, пішло їй на користь.
— Так, авжеж. — Вона перекинула волосся через плече, коли Сейді побігла вгору сходами, метляючи хвостом. Аллі взяла м’яч і жбурнула його знову, отримавши той самий результат. — Але я тут уже кілька годин, тож ти мене налякав, от і все.
— Кілька годин? — Що, трясця, коїлося? — 3 тобою все гаразд? Удома все гаразд?
— Я в нормі, — запевнила вона мене з тремтливою усмішкою. — І думаю, всі роблять те саме, що й тиждень тому, коли я поїхала. Керолайн дала мені твою адресу — сподіваюся, ти не проти. — Вона покрутила Лінину обручку й глибоко вдихнула. — Гадсоне, моя мама не викладає в якійсь ексклюзивній школі-інтернаті.
— Ні? — Зміна теми трохи шокувала мене, але й привернула всю мою увагу.
Аллі похитала головою.
— Ні. У неї лобно-скронева деменція з первинною прогресуючою афазією. Вона вже близько двох років живе в будинку для літніх, який обрала сама, і Енн контролює всі її справи. Ніхто не знає. Тільки Енн, Єва, Елоїз, Кенна і Керолайн... Я сказала їй, щоб вона перевірила Джаніпер на наявність цього гена. З нами трьома все добре, але Ліна не знала, що треба перевіритися. І тепер знаєш ти. Хай там як, востаннє вона виїздила звідти на постановку «Жізелі», а відтоді все різко погіршилося.
— Чорт забирай, Аллі. — Моє серце краялося через неї. Вона мала з цим справу весь цей час? — Я так співчуваю.
— Дякую. — Вона знову покрутила обручку. — Усе гаразд. Тобто не все, але це просто факт із мого життя в цю мить, і я подумала, що розповісти тобі — перший крок до того, щоб впустити тебе в нього. Остаточно.
— Остаточно, — повторив я. Мій мозок ворушився, намагаючись збагнути: вона тут, вона розповіла мені те, про що я не мав випитувати в неї.
— Ти усвідомлюєш, що сюди їхати цілий тиждень? — запитала вона.
— Так, — повільно відповів я. — Навіщо ти проїхала весь цей шлях із Массачусетсу?
— Бо там я купила машину, — так само повільно відповіла вона. — Помітив? Це перша куплена мною машина. Вона червона. — Широка усмішка осяяла її.
— Так, я помітив. — Підійшов на два кроки ближче, потім запхав руки в кишені, щоб не потягнутися до неї. — Але навіщо ти приїхала сюди? І що ти збираєшся робити з машиною на Мангеттені?
Вона знов усміхнулася.
—Я не хотіла саджати Сейді в літак. — Вона опустила погляд на свої руки. — А ще боялася, якщо подзвоню, ти скажеш мені не приїжджати. Тож я купила машину, і ми поїхали. І сіли на пором.
Цього разу, коли Сейді прибігла назад, м’яч кинув я, швидко почухавши її за вухами.
— Шанси на те, що я скажу тобі не приїжджати, дорівнюють нулю, і менше нуля, якщо ти візьмеш слухавку.
— Отже, я мала зателефонувати, — тихо сказала вона. — Слухай, якщо ти зайнятий або на когось чекаєш...
— На когось чекаю? Ніби я вже забув останніх кілька місяців? Ніби на цій довбаній планеті є хтось, хто міг би зайняти твоє місце? — Я підняв її підборіддя, щоб зазирнути в очі. — Ти так вчинила? Повернулася в Нью-Йорк і спробувала замінити мене?
— Ясно, що ні. — Її очі звузилися, і вона висмикнула підборіддя з моїх рук. — Я щойно приїхала сюди зі східного узбережжя. Навряд чи це могло посприяти стосункам з гіпотетичним хлопцем.