— Ти надто талановита, щоб ховатися тут зі мною. — Казати таке було для мене як смерть. — Найближча професійна трупа десь за тисячу кілометрів звідси, Аллі.
— Я не ховаюся, Гадсоне, я живу. Сподіваюся, житиму з тобою, хоча з’являються сумніви, чи не переоцінила я твою мантру «візьму тебе так, як зможу». — Вона склала руки на грудях.
— Ти не можеш піти. Не через мене. Я не дозволю цьому статися. Баланс — так. Піти з балету? Ні.
Вона стрепенулася.
— О, я не йду. У мене є пропозиції майже від усіх труп, у яких я колись хотіла танцювати.
— І жодна з них не тут. — Господи, невже я справді намагався відмовити кохання всього свого життя від того, щоб бути зі мною?
—Ясно, що ні. Я буду виїздити приблизно на три тижні три-чотири рази на рік, залежно від того, які ролі мене зацікавлять. Я не підписую контракт із трупою. Я офіційно на фрилансі. — Вона знизала плечима. — Ти отримуєш свою мрію, а я — свою. Найкраще те, що ми можемо робити це разом. Мені просто потрібно трохи місця для тренувань і замовити деяке обладнання. Якщо ти не проти, я житиму тут. Або ж я знайду місце неподалік, і ми можемо не поспішати.
— Не поспішати? — Я похитав головою. — Аллі, я кохаю тебе вже одинадцять років. Щось менше, ніж прокидатися поруч із тобою щоранку, було б для мене, трясця, як танення льодовика.
Усмішка осяяла все її обличчя.
— Тоді прокидайся зі мною щоранку.
Тут мав бути якийсь підступ.
— А як же Єва?
— Їй треба знайти власне сонячне світло, і ти знаєш, що Енн вирішила залишитися на мисі, щоб бути ближче до Джаніпер. — Вона нахилила голову. — Ще якісь застереження?
— Окрім очевидних?
— Ліна, — прошепотіла вона.
Я кивнув, мовчки приготувавшись, що мені вирвуть серце.
— Я не зневажаю тебе, — тихо зізналася вона. — Безперечно, тому я й тут. Мені шкода, що я це сказала. Мені знадобилося близько трьох годин, щоб зрозуміти: моя мати поставила тебе в безвихідну ситуацію і ми обоє постраждали від цього. А я як ніхто інший розумію, як це — бути спійманою на брехні. — Вона знову почала крутити Лінину обручку. — Я думала про це, справді сиділа й уявляла, як це — дивитися на тебе щодня, але не беручи до уваги твою очевидну вроду, і запитувала себе, чи той факт, що ти зіграв роль в одній з моїх трагедій, скасовує просту, непорушну істину, що я кохаю тебе. Ні, не скасовує. Ти не винен у смерті Ліни, Гадсоне. Ти просто опинився там. І тому, що ти був там, я жива.
Усе моє тіло напружилося.
— Скажи це ще раз.
— Ти не ви...
— Не це. — Я скоротив відстань між нами.
— А. — Вона всміхнулася і обійняла мене за шию. — Я кохаю тебе. І завжди кохатиму. За це я тримаюся. Я не хочу п’ять хвилин, я хочу все життя.
— Щодня. Щоночі. Ти і я. — Я притиснув своє чоло до її і дозволив її досконалості прослизнути в мене й осісти глибоко в моїх кістках. — Ніхто не йде. Ніколи.
— Це те, про що я прошу. — Вона торкнулася своїми губами моїх. — Ти можеш це зробити?
— Так. Можу. — Я взяв її на руки, і вона сплела свої щиколотки за моєю спиною. — Я був народжений саме для цього.
ЕПІЛОГ
АЛЛІ
П’ять років по тому
Метрополітен-опера гуділа від відчутного захвату, коли ми пробиралися до своїх місць. Я глянула на сімейну ложу, яка вже не належала нашій сім’ї, і всміхнулася ясноокому хлопчику, який з нетерпінням дивився на оркестрову яму.
— Ностальгія? — запитав Гадсон, ведучи мене заднім рядом просто до центру, переплівши свої пальці з моїми.
— Ні, — відповіла я.
— Не бреши, — втрутилася Кенна з-за спини. — Ти знаєш, що не можеш знайти ті бейґли, які любиш, у Вашингтоні чи де ви там зараз живете.
— Ти чудово знаєш, де ми живемо, — відповіла я, коли ми підійшли до центральних місць, де сиділи Керолайн із Ґевіном та Енн. Останні два роки Гадсон служив на Кейп-Дісаппойнтмент, і це місце стало нашим улюбленим. Хоча я часто сумувала й за домом на Алясці.
— Це наші, любий. — Кенна вказала на їхні місця, а потім втупилася в чоловіка. — Ти ж зараз не пишеш по роботі? Скажи їм, що мені байдуже, кого треба розрізати, — ти мій на весь вечір, Матіасе.
— Просто питаю, що і як, у няні, Кен. — Він сховав телефон у кишеню костюма, розстебнув верхній ґудзик і сів. — 3 ним, до речі, все гаразд.
— Я знаю, бо написала їй з вестибюля. — Кенна сіла поруч із ним, а я залишила одне місце порожнім, перш ніж сісти поруч із Гадсоном. — Вона, певно, думає, що ми божевільні.
— Або просто надто турботливі батьки, — заперечила я.
— Без пари? — Гадсон нахилився вперед і подивився повз Керолайн та Енн на Ґевіна.
— Ага. — Той знизав плечима. — Не проти, якщо я позичу твою?