Тридцять сім. Кілька жахливих місяців я була не до кінця в цьому впевнена.
Тридцять вісім. Чорт, як холодно. Треба було взяти гідрокостюм. Вода в цю пору року була ще крижаною, і моя шкіра перейшла від пощипування до оніміння.
Тридцять дев’ять. Легені горіли. Я була не в формі. Мала б протриматися щонайменше хвилину, якщо не дві, навіть під час потужних хвиль.
Сорок...
Щось схопило мене за талію й потягнуло, відірвавши мою руку від гирі, і наповнило мої вени жахом. Моє дихання вирвалося криком з бульбашками, а очі розплющилися, шукаючи акулу...
Хвилі промчали повз мене, коли мене потягнуло вгору крізь три метри води, що відокремлювала пісок від сонця. Я боролася з силою — чорт забирай, це руки навколо мене, — яка тягнула мою спину до чиїхось грудей. Мої легені кричали, вимагаючи повітря, яке я так необачно випустила, але руки не зрушили з місця.
Ми вирвалися на поверхню, і я схопила ротом повітря, а тоді швидко гильнула ногами в живіт незнайомця й відштовхнулася, вириваючись з його невидимих обіймів у відкриту воду біля причалу.
— Що ти, трясця твоїй матері, робиш? — крикнула я, розвертаючись до нападника, коли опинилася за метр від нього.
— Рятую тебе! — крикнув чоловік, і його очі кольору моря зустрілися з моїми, коли ми піднялися на хвилі й знову опустилися вниз.
Моє серце завмерло.
Гадсон? У мене почалася гіпоксія і я тепер бачу уявні речі?
Гравітація змінилася. Це було єдиним поясненням, чому мій живіт бився об хвилі, чому я раптом не могла розрізнити, небо наді мною чи піді мною, чому моє серце не могло віднайти ритм, чому я перестала пливти... і швидко пішла на дно.
Вода майнула над моєю головою.
Я здригнулася і знову виринула на поверхню, коли Гадсон потягнувся до мене. Задихаючись від першого ковтка повітря, я відштовхнула його руку. Нізащо в світі я не дозволю довбаному Гадсону Еллісу вважати, що мене треба рятувати.
— Я не тону, придурку!
Його дратівливо розкішні очі спалахнули.
— Ти в цьому впевнена?
А трясця його матері, це справді він. Його світло-каштанове волосся було коротко підстрижене з боків і лише трохи довше на маківці, але так, щоб не спадало на очі, проте цей голос, насуплені брови, навіть те, що він стрибнув у океан повністю одягненим, — усе кричало, що я не марила.
— Чи впевнена, що ти придурок? Абсолютно. І цілком впевнена, що не тонула. — Роки стерли з його обличчя сліди милого хлопчика, якого я знала, і залишили риси цілком дорослого чоловіка, який став незнайомцем. Вродливого чоловіка з вольовим квадратним підборіддям, повними губами, які я ніколи не мала можливості поцілувати, і очима, які переслідували мене в снах протягом майже десятиліття. І хай що б там у дідька лишилося від тих розбитих уламків, а моє дурне серце підскочило аж до горла.
— Тоді як це називається? — Він нахилив голову до води, гребучи руками, як і я. — Це не було схоже на плавання.
— Роботою над ємністю легень! — Чому це взагалі зараз відбувається? — Неймовірно. — Саме так це й було. З усіх варіантів моїх репетицій того, що я скажу, якщо коли-небудь зустрінуся з ним, це був єдиний сценарій, якого я не передбачала.
Кожна емоція, яку я тримала під замком у маленькій сталевій скриньці, коли йшлося про Гадсона, спалахнула, наповнюючи мене зневірою, тугою, злістю... дуже сильною злістю. Саме за неї я й трималася, коли пливла повз нього до сходів, встановлених біля третього стовпчика.
Усе було так давно, що я не відчувала нічого, окрім заціпеніння, тож гнів був благословенням.
— Чекай, ти тренувалася? — Він поплив у моєму напрямку, коли я знайшла знайому деревину й почала вилазити з води на пірс.
—Минулий час тут ключовий, — кинула я через плече, продовжуючи підйом. Сонце мало допомагало боротися з вітром моїй холодній від океану шкірі, коли я піднялася на горішню частину сходів, цокаючи зубами. Я швидко схопила рушник і затиснула його між дошками, щоб не знесло вітром.
— Вода ще не прогрілася до п’ятнадцяти градусів! — Дерево застогнало під його вагою, коли він підіймався драбиною.
— А в мене ще три місяці на реабілітацію після травми, яка мала б тривати всі шість. — Я загорнулася в рушник і заправила його під пахви, чудово усвідомлюючи, що на мені абсолютно несексуальний чорний суцільний купальник, який більше підходить для змагань із плавання, ніж для випадкової зустрічі з... ну, хай ким би там був для мене Гадсон. — І хто ти такий, щоб читати мені нотації про температуру води? Та й про щось узагалі? Не кажучи вже про те, щоб лякати до смерті...