Я застигла.
На нас чекала дівчинка. Її руки стискали мобільний телефон перед мініатюрним обличчям, а карі очі округлилися до розміру блюдець, коли її погляд зустрівся з моїм. Було щось знайоме в тому, як вона задирала носика-ґудзика, у мідному відтінку в очах, але я не могла зрозуміти, що саме. Я її бачила раніше? Під час виступу? На інтенсиві?
І що вона робила посеред мого подвір’я?
Я розгублено кліпала очима, а Гадсон пройшов повз мене й став позаду дівчинки, поклавши руки їй на плечі.
Потім звернув на мене свої зелені очі з невластивим їм благанням. Гадсон Елліс був не з тих хлопців, які про щось благали.
— Я приїхав, бо Джаніпер хотіла з тобою познайомитися.
Ох. Це була його племінниця. Не дивно, що вона здалася мені знайомою. Звісно, він показував мені фотографії, коли вона була маленькою. Наскільки пам’ятаю, вона була милою.
Джаніпер витріщилася на мене й передала йому мобільний телефон.
— Ти врятував її? — Вона ризикнула зиркнути на Гадсона.
Він не зводив з мене благального погляду. Що? Ніби я збираюся поводитися з дитиною, як сволота? Можливо, я й заслужила свою репутацію замкнутої, можливо, навіть трохи непоступливої, але ніколи не вважалася злою. Тільки Гадсон пробуджував у мені цей бік.
—Я не тонула, — відповіла я дівчинці, поправила рушника й простягнула руку. Її дядько, можливо, й був мерзотником, але вона тут була ні до чого. — Привіт, Джаніпер. — Я мимоволі заусміхалася, коли її обличчя засяяло. Вона відкинула розкуйовджене вітром волосся з очей і мовчки взяла мене за руку. — Я...
— Алессандра Руссо, я знаю, — відповіла вона, усміхаючись на всі тридцять два. — Ти наймолодша прима-балерина в історії Метрополітен-балету включно з твоєю матір’ю, яка була легендою до того, як пішла на пенсію! — вигукнула вона. Її слова наштовхувалися одне на одне, а потиск міцнішав. — Твоє виконання Джульєтти було досконалим, а твої фуете в «Лебединому озері» минулого сезону — епічними, і я хочу бути, коли виросту, лише тобою.
Гадсон напружився.
Що? Я була поганим прикладом для наслідування? Я наїжачилася, але не показала цього.
— Ну, зараз я не найкраще танцюю, але однаково дякую. — Я була майже впевнена, що вона не пускає кровообіг до моїх пальців.
Дівчинка впевнено похитала головою, знову змусивши свої пасма літати.
— Ти просто травмована. Але повернешся до наступного сезону. — Відпустивши мою руку, вона почала війну з вітром від імені свого волосся й програла.
— Ти дуже люб’язна, якщо так кажеш. — Дідько, невже племінниця Гадсона мала бути наймилішою дитиною у світі? — Припускаю, ти танцюєш? Місіс Мадлен — твоя вчителька?
— Не зовсім. — Вона закусила потріскану нижню губу.
Я глянула на Гадсона й одразу ж пошкодувала про це. Це обличчя, те, як він дивився на мене, ніби знав мене під усіма тими шарами, які я вдягала для всіх інших роками, прорвалося крізь мій захист, як гиря крізь воду, і я ненавиділа це. Яка б ниточка не зв’язувала нас багато років тому — дружба чи щось, що могло б стати чимось більшим, — вона майже зотліла, але досі існувала, набридлива й безсумнівна, як закони фізики. Час розрізати її й покінчити з цим. Завершення і все таке.
— І ось зараз стає незручно. — Його погляд бігав моїми рисами обличчя, наче йому треба було запам’ятати всі деталі на випадок, якщо бачить мене востаннє.
— О, то ми тільки заходимо на територію незручності? — Я вигнула брову.
— Взято до уваги. — Придурок прикусив усмішку. — А тепер питай. — Гадсон поплескав Джаніпер по плечах. — Я зробив свою частину й привіз тебе сюди, але вона не може сказати «так», якщо ти не попросиш.
Джаніпер дивилася на нього з такою довірою, з якою колись дивилася я, і мені не вдалося стриматися від розчулення і занепокоєння. Я знала, що Гадсон робить з довірою.
— Отже, Джаніпер, — сказала я, стискаючи рушника й присідаючи до рівня її очей, — про що ти хочеш мене попросити?
Її погляд кинувся до мене, маленькі мідні цяточки спіймали сонячне світло, і вона глибоко зітхнула.
— Я хочу, щоб ти переконала мою маму, що не всі балерини жахливі люди.
Так, добре.
—Даруй?
— Вона думає, що вони всі зіпсовані, підлі та злі. — Дівчинка кивала головою з кожним звинуваченням. — І якщо я займуся балетом, то стану зарозумілою шмаркачкою з пов’язаними з тілом проблемами, як ті туристки, — пролепетала вона, шаріючись. — Алея не вважаю тебе шмаркачкою! Я знаю, що ти не така.
— Е-е-е... Дякую. — Я поволі встала, холонучи душею від думки про те, що я можу розбити серце цієї маленької дівчинки. — Слухай, Джаніпер, я б охоче допомогла переконати твою маму, справді. Але хай якою б чудовою вона була і як би сильно тебе любила, та якщо за останнє десятиліття нічого кардинально не змінилося, у мене не те прізвище, щоб із цим впоратися. Вона не... дуже любить Руссо.