— Наче я б не вигадала щось інше. У шкільній бібліотеці є комп’ютери, а дядько Ґевін подарував мені на Різдво картку Visa. — Вона кидала на мене погляд через кожні кілька слів.
— Розумна дівчинка, — визнала я попри наші нинішні обставини.
— Я твоя дівчинка. — Джаніпер дивилася на мене з повною і цілковитою впевненістю. — Це має сенс. Ти віддала мене сестрі свого друга. Лезо Оккама і все таке.
— Лезо Оккама. У вас тут викладають філософію чотирнадцятого століття в початковій школі? — запитала я в Гадсона.
Він відкрив було рота, але Джаніпер його випередила:
— Я в програмі для обдарованих і талановитих. — Вона чітко вимовляла кожне слово, явно ображена. — І тут справді хороші школи, саме тому мама не переїхала вглиб країни з бабусею й дідусем.
— Ясно. — Я провела рукою по лобі, щоб солона вода не капала з волосся в очі.
— Слухай, одну з моїх подруг теж удочерили. Ми постійно про це говоримо, і, очевидно, я знаю, як користуватися інтернетом. Знаєш, я не злюся, що ти віддала мене на всиновлення — хоча маю кілька запитань, які, як показує статистика, допоможуть мінімізувати час, який мені потрібно буде провести в терапії. — Вона кивнула. — І я справді люблю свою маму: вона дуже хороша, хоч і не хоче, щоб я танцювала, але якщо ти скажеш їй, що я мушу танцювати, то вона тебе послухає. — У її очах знову з’явилася надія.
Мої плечі опустилися, і я зробила те, чого присягалася більше ніколи не робити, — подивилася на Гадсона в пошуках допомоги.
Його брови насупилися в ту секунду, коли наші погляди зустрілися, а потім він опустився на коліна в траву й поклав руки на плечі Джаніпер.
—Джан-жучок, ти ж знаєш, що я б ніколи не збрехав тобі, правда?
—Так, — вона перевела погляд між нами.
— Аллі — Алессандра — не твоя біологічна мати. — Він завдав удару м’яко, і частина мене, яка кілька хвилин тому могла 6 скинути його зі скелі, розтанула. — Це неможливо.
—Ти цього не знаєш. — Її голос зірвався.
— Знаю, — кивнув він. — Твій день народження був чотирнадцятого травня, лише кілька днів тому, а я бачив її за кілька місяців до твого народження. Вона була тут на весняних канікулах, і не була вагітною.
— Може, ти не помітив, — заперечила вона, а потім звела на мене очі, ніби хотіла, щоб я його виправила.
—У мене ніколи не було дітей. — Я повільно похитала головою. — Мені дуже шкода, але я не та, кого ти шукаєш.
— Я тобі не вірю. — Її брови зійшлися, а щоками поповзли червоні плями. — У нас однакова родимка!
— Родимки — поширене явище...
— І вони можуть бути генетичними! Я читала про це в інтернеті! — Вона вирвалася з рук Гадсона й схопила свій рюкзак, смикнувши за блискавку. За кілька секунд дістала білу коробку розміром з м’яч для софтболу, загорнуту в пластик. — Просто пройди тест, і тоді я тобі повірю. — Вона простягнула мені коробку. — Він найшвидший на ринку. Я перевіряла.
— Не сумніваюся.
—Ти не можеш просити її про таке. — Гадсон встав і провів рукою по волоссю.
Деякі ознаки нервування ніколи не змінюються. Якби він був у кепці, то поправив би козирок.
— Вона не може сказати «так», якщо я не запитаю. Хіба ти не так казав? — Дівчинка подивилася на нього.
На під’їзній доріжці хруснув гравій, і ми всі вчасно обернулися й побачили, як Енн ставить свій синій седан «Мерседес» у каретний сарай.
Я була така розгублена.
— То ти це зробиш? — Джаніпер не збентежив приїзд моєї сестри.
— Як давно ти це планувала? — запитав її Гадсон.
— Чотири місяці, — відповіла вона, дивлячись на мене. — Ти це зробиш?
— Я не твоя мати, — м’яко сказала я.
— Доведи це. — Вона потрясла коробкою, і я взяла її, бо це здавалося єдиним ввічливим кроком. Її очі переможно спалахнули, і я на мить завмерла, знову вражена дивним відчуттям дежавю. Я точно десь бачила цю дівчинку раніше.
— Ні в якому разі. — Гадсон вихопив коробку до того, як я міцно вхопилася за неї. — Ми закінчили. Сідай у машину.
— Дядьку Гад...
— Негайно, Джаніпер. — Я добре знала цей тон. Він не залишав місця для жодних заперечень, і з того, як мала одразу зсутулилася, було ясно: вона це зрозуміла.
Дівчинка послала благальний погляд у мій бік, схопила рюкзак обома руками, геть забувши про блискавку, і пішла в протилежний від Енн бік, повертаючись до північно-східної частини будинку.
— Мені дуже шкода. — Гадсон дивився, як Джаніпер ховається за рогом ґанку.
— Будь ласка, скажи мені, що ти не знав... — Я повільно повернула голову, щоб підняти на нього очі.
— Я, трясця, й гадки не мав. — Я не звикла бачити його таким приголомшеним.
Я потягнулася до коробки, і, на мій подив, він віддав її мені.
— Вона справді замовила тест ДНК.