Вона зробила паузу.
— Він сказав, що я підвела його. — Ніж випав з її руки на обробну дошку, і вона притиснула долоні до мармуру. — Яка ж це лажа. Це я пройшла через викидні, ЕКЗ, гормони... — Вона опустила голову. — Але саме він почувається розчарованим. Ніби в мене не розбите серце.
Я зісковзнула зі стільця, обійшла острівець і обійняла її ззаду.
— Ти не невдаха. Ти крута адвокатка.
— Яка кинула практику через рік, бо Фіни думав, що це допоможе зняти стрес і завагітніти, — пирхнула вона.
— Ти вродлива, добра, розумна і маєш ще тисячу інших чудових рис. Ти, безумовно, найкраща з нас. — Я примостила підборіддя на її плечі.
Вона взяла своєю рукою мою і стиснула її, а тоді дозволила своїй голові на мить притулитися до мене.
— Я, безумовно, єдина, хто здатен пристойно готувати, тож чому б тобі не сісти й не дозволити мені закінчити з твоїм курячим супом? Він може стати в пригоді після того, як ти ризикувала переохолодитися. — Вона поплескала мене по обличчю лівою рукою, і я відступила на свій бік острівця.
— Йдеться лише про кілька хвилин. Басейн не дає такого опору, як хвилі. — Я допила пляшку води й потягнулася до пакета селери.
— Ні! — Енн схопила його й потягнула своїми вбивчими лапами. — Я бачила, який хаос ти сієш на кухні. Крім того, ти мала дозволити мені піклуватися про тебе, пам’ятаєш? Саме тому ми тут.
— Ми тут через мамині драконівські вимоги до заселеності будинку. — Я притиснула коліно до грудей і дивилася, як Енн береться за селеру.
— Це правда.
Звісно, ми відтягували до останнього визначений мамою термін: вона суворо постановила, що раз на три роки будинок мав використовуватися протягом усього літа принаймні однією з нас, і впродовж одного з літніх тижнів ми всі троє мали в ньому жити. Гадаю, це був її маленький спосіб пересвідчитися, що ми досі проводимо час разом, але я підозрювала, що не обійшлося й без маленької помсти татові, бо ми мали зазнати невдачі, а значить, втратити будинок, який він так любив.
Досі Енн була зайнята роботою і чоловіком, зазираючи в пляжний будинок лише під час щорічного фестивалю «Класика Райської бухти» в серпні, а ми з Євою були надто зайняті в трупі, щоб робити бодай це. Можливо, якби я приїздила в останні роки, то побачилася б із Гадсоном раніше. Як давно він повернувся?
Це не має значення. Відпусти все.
—Єва не казала, коли приїде? — запитала я.
—Думаю, вона планує залишитися на весь тиждень «Класики», але я сподіваюся, що приїде на Четверте липня, — відповіла Енн, перекладаючи овочі в каструлю. — І їй краще з’явитися тут, бо я люблю цей будинок і не збираюся його втрачати.
— Знаєш, ти можеш просто жити тут цілий рік, якщо хочеш. Ніхто з нас не буде проти, якщо це зробить тебе щасливою.
— І залишити вас двох у Нью-Йорку без нагляду? Я пас. Не хочеш розповісти мені, що тут робив Гадсон Елліс? — Лагідний тон і зацікавлений погляд нагадали мені тата.
— Його племінниця хотіла зі мною познайомитися. — Решта була надто дріб’язковою, щоб турбувати її після дня, який вона пережила. — Гадаю, вона стежить за Євою на Seconds.
— Це наполовину й твій акаунт. — Вона дістала з холодильника підготовлену курку й грюкнула дверцятами. —
А він, бува, не пояснив, чи не корова його язиком злизала, коли ти була в лікарні? Чи, може, його викрали іншопланетяни?
— Ні. — Я сперлася підборіддям на коліно. — Але вибачився.
— Ну от, усе владналося. — Курка з глухим грюкотом впала на обробну дошку. — Ти послала його в дулу?
Я усміхнулася куточком рота. Вона ніколи не лаялася.
— Сказала, що нам краще ігнорувати одне одного, поки я тут. Минуло вже багато років. Я пережила це.
— Гм-м. — Вона взялася за курку, вправно розрізаючи її ножем.
— Що це має означати? — Я стежила за кожним шматочком, зачарована її вправністю.
— Це означає, що я не пам’ятаю часу, коли ви з Гад-соном були в одному місті й могли ігнорувати одне одного. — Вона нахилила голову. — Ви були приклеєні одне до одного більше, ніж Ґевін і Ліна, а ті справді зустрічалися.
— Коли мама не бачила. — Перебування в цьому будинку повернуло все з разючою ясністю, ніби саме місце було точильним каменем для спогадів. Якщо не буду обережною, вони різатимуть мене, як ножі. Я випростала руки, коли мене охопила типова полуденна млявість.
— Коли мама не бачила, — погодилася вона. — Боже, вони з Ґевіном зустрічалися кілька місяців того літа, поки їй не набридло і вона його не кинула. — Енн схилила голову набік. — Це було літо перед тим, як вона почала працювати в Сан-Франциско? Чи в Метрополітен-балеті?
— Обидва літа, але більше перед Метрополітен-бале-том, — відповіла я, оскільки жодна з нас не збиралася вимовляти «літо перед ії смертю». Моя щелепа ледь не вивихнулася, коли я спробувала побороти позіхання й програла. — Мабуть, плавання втомило мене.