— Зараз сезон. — Я дивився, як мій брат просувається вздовж черги відвідувачів. Він був на кілька сантиметрів вищим за мої метр вісімдесят сім, що давало йому перевагу за шинквасом та можливість бачити натовп, але я досі мав на десять кіло більше м’язів, що давало мені перевагу, коли виникала потреба натовкти йому пику. — Наступного тижня тут буде повно народу. — Вихідні на День пам’яті завжди були неофіційним початком напливу туристів, і бар «Ведмідь гризлі» слугував гарним індикатором потоку тимчасових мешканців містечка. Четвертого липня тут було так людно, що це заледве відповідало пожежним нормам.
— Хвилюєшся через бали за свій тест? — Ерік повторив мою позу, спершись ліктями на шинквас.
— Ні. — Результатів іспитів, які ми складали минулого тижня, щоб отримати право на підвищення, не буде ще кілька тижнів, та я знав, що склав їх на відмінно.
— Боїшся, що доведеться обрати іншу авіастанцію й покинути сім’ю? Адже якщо тебе внесуть у список на підвищення, тобі нікуди буде просуватися тут, на Кейп-Коді, з одинадцятьма іншими плавцями, еге ж? — Він подивився на мене з розумінням.
— На диво докладно і, як завше, точно, але ні. — Щоправда, тепер мене це непокоїло.
— Тобто ти міг би поїхати в Порт-Анджелес і поніжитися на Тихоокеанському північному заході, або в Сан-Франциско, щоб дізнатися, чому я так люблю Каліфорнію, або навіть у Сітку. Як ти завжди й мріяв. — Його голова легенько нахилилася в очікуванні моєї реакції. Це був основний талант Еріка — з’ясовувати, що в когось на душі, і захищати його, якщо вважав цю людину другом, або длубати до крові, якщо не вважав.
— Мені й тут добре. — Я мусив послужити ще у двох місцях на східному узбережжі, перш ніж закріпився в Кейп-Коді, тож не планував їхати звідси найближчим часом. Принаймні, поки був потрібен Керолайн.
— Це через побачення? — спробував угадати Ерік. Саме в цей час Ґевін брав замовлення поруч із нами. Брови мого брата зійшлися на переніссі, коли він кинув у мій бік спантеличений погляд.
— Не через побачення. — Я стежив, як Ґевін методично набирав пиво з крана за метр від нас: його голова була нахилена в наш бік під кутом, який свідчив, що він нас слухає. — Бет... нічого така.
— Нічого? — Брови Еріка злетіли вгору. — Вона, трясця, на десять балів, і це з моїм упередженим ставленням до неї як до потенційної родички. Дівчина — вчителька, а це означає, що вона розумна — ти ж чув, як Бет жартує. Плюс ти їй, здається, подобаєшся — хоч у тебе начебто й нема проблем у цьому плані, — то в чому річ?
Я посовався на своєму сидінні.
— Вона не Аллі Руссо, — відповів за мене Ґевін, передаючи два пива хлопцям із «ради директорів» ліворуч від нас.
— Стули пельку. — Я подивився на брата й замислився, чи вдалим був мій план втечі. Він явно був налаштований познущатися з мене.
— Це правда. — Ґевін знизав плечима й потягнувся до випивки на верхній полиці. — Каштанове волосся, мила усмішка, мініатюрна. Абсолютно його тип, але вона не Аллі. — Він налив чотири шоти з пляшки текіли. — Бачиш, Бахмане...
—Я Бічмен, — виправив Ерік.
—Та яка різниця. — Ґевін штовхнув шоти до хлопців у костюмах, а тоді взяв планшет, щоб записати випивку на їхній рахунок. — Ти привів його в хороший, цілий рік відчинений бар...
— Тобто місцевий, — втрутився я.
— ...але молодший брат зациклений на Аллі із сімнадцяти років, і ні ти, ні я, ні вчителька в кабінці нічого не можемо із цим вдіяти. — Він поклав планшет біля стіни позаду й повернувся до нас лицем, перекрутивши свою бейсболку «Ведмідь гризлі» задом наперед. — Саме тому він сидить за моїм шинквасом, замість того щоб замовити ще випивки там. — Він жестом вказав на кабінки. — Гадсон може бути найвідчайдушнішим вилупком, який колись служив у Береговій охороні США, але посадіть Аллі Руссо в одну кімнату з ним, і він зашпортається у власних ногах.
— Хто така Аллі Руссо? — Ерік скривився, переводячи погляд між моїм братом та мною.
— Ти інакше не міг, еге ж? — Я зиркнув на брата невдо-волено.
— Це священний привілей старшеньких — ставити молодших у незручне становище, коли нам заманеться. — Він безсоромно всміхнувся й потягнувся по келих для лагера під шинквас.
— Хто така Аллі Руссо? — перепитав Ерік.
— Іноді я не можу вирішити, люблю я тебе чи ненавиджу. — Що напруженіше я дивився, то ширше всміхався Ґевін.
— І те, й інше, молодший. — Він підняв козирок моєї кепки, наче мені знову було дванадцять, а тоді налив «Юенлінґу». — Я не можу впоратися зі своїм завданням, якщо й те, й інше.