— Та хто така, трясця, та Аллі Руссо? — Ерік підвищив голос.
Ґевін з викликом підняв до мене брови й посунув пиво в мій бік.
— Ти мудак. — Я взяв запропоноване пиво.
— Алессандра Руссо? Балерина? — втрутився найближчий до нас хлопець у костюмі.
Ми всі троє здивовано повернули голови.
— Що? — Він послабив свою шовкову краватку. — Я живу в Нью-Йорку, а моя дружина любить балет.
— З тобою не розмовляли, — ледь не зірвався я.
— Я розмовляю. — Бічмен повернувся до нього всім тілом. — Розкажи мені більше.
Я зробив довгий ковток пива, поки «рада директорів» показував Еріку щось на телефоні.
— Йосип босий. — Бічмен махнув телефоном у мій бік. — Про неї мова?
Пошук зображень у гуглі видав пів дюжини фотографій Аллі, здебільшого на сцені, — довгі лінії її тіла бездоганно вигнуті в неможливих позах. Він вказав на її офіційний знімок для трупи, який, звісно, був просто приголомшливим. Фотограф підловив її без усмішки, з широко розплющеними очима, ніби вона чекала наступних вказівок.
— Це вона, — підтвердив Ґевін, наливаючи ще один напій і відверто ігноруючи клієнтів у дальньому кінці, які, вочевидь, хотіли ще по одній порції.
Ерік повернув телефон, подякував хлопцеві й повернувся до мене:
— І ти ніколи не розповідав мені про неї, бо...?
Мій рот відкрився й знову закрився. Це, безумовно, було серед мінусів мого життя в рідному місті.
— Бо він досі кохає її. — Ґевін поставив переді мною напій, підозріло схожий на той, що пила Бет, — ром із колою. Попри всі питання до його надійності, пам’ять у нього була бездоганна.
— Зовсім ні. — Навіть ще один ковток пива не зміг змити смак брехні з мого рота.
— Авжеж, кохаєш. Кохає, — повторив він Еріку, кивнувши головою. — Саме тому він про неї не говорить.
— Та, на бога, ти припиниш? — Я відштовхнувся від шинкваса.
— Він або твій найближчий друг, або ні, — кепкував Ґевін.
— Друг. — Ерік нахилився вперед, як старий у перукарні, спраглий пліток, замаскованих під новини.
— Вона була моєю найкращою подругою, — сказав я, щоб заткнути Ґевіна. — Її батьки мали тут будинок, і ми познайомилися, коли були підлітками. Ми були близькі два літа, а потім... — Слова підвели мене, як завжди. Усе, що сталося тієї ночі, було й залишалося невимовним.
— І він був закоханий у неї, — голосно прошепотів Ґевін, наливаючи з крана пиво «Курс лайт».
— Хіба в тебе немає клієнтів? — Я вказав на шинквас.
—Хіба в тебе немає пари, якої ти уникаєш? — відповів він, підсуваючи пиво Еріку.
— Це правда. — Той здригнувся, взявши розливне пиво й озирнувшись через плече в бік кабінки.
— Річ у тому, Бейтмене... — почав Ґевін, змішуючи горілку з журавлинним соком.
— Бічмен, — знову виправив його Ерік.
— Я так і сказав. — Ґевін встромив соломинку для коктейлю й закрутив її. — У тієї жінки, яку ти так люб’язно привів познайомитися з моїм братом, немає жодного шансу. І ніколи не буде. Найкраще, що ти можеш для неї зробити, — це позбавити її страждань, поки він не втнув якоїсь дурниці, наприклад, почав з нею зустрічатися.
— Неправда. — Я підвівся й потягнувся до пива.
— Правда. — Ґевін зиркнув у мій бік і підштовхнув коктейль до Еріка, зосередивши на ньому всю свою увагу й ігноруючи мене. — Бачиш, Бармене, я сам був зациклений на дівчині Руссо, і це пристрасть, не схожа на жодну іншу. — Він одвів погляд і відкашлявся.
Я міцніше стиснув пиво попри конденсат, що швидко збирався на склі. Я був не єдиним Еллісом, який не говорив про ті два літа.
— Але сестри Руссо завжди були такими собі «дивись, але не чіпай» із «зачепиш їх, і я тебе знищу» мамцею. Я дозволив цьому смолоскипу палати яскраво й гаряче, перш ніж впустив його, а от Ґадсон свій і досі несе. Аж ось вона повернулася в місто на пару тижнів. — Він сплеснув руками й видав звук, схожий на вибух бомби. — Гадсон — це Зірка Смерті, а та жінка — Люк, який от-от підірве його дупу.
— Це кепська аналогія. — Я зробив ще один ковток і порахував, яка відстань звідси до Аллі. За весь вечір я випив десь із третину пляшки пива. Тож цілком міг сісти за кермо.
— Хіба? — Ґевін схилив голову набік. — Можемо уявити, що ти — «Титанік», а вона — айсберг, або вона — Оппен-геймер, а ти — випробувальний полігон у Нью-Мексико...
— Думка ясна. — Я потягнувся до гаманця.
— Чекай, ти сказав, що теж був закоханий в Аллі? — Ерік встав зі свого стільця.
— Боже, ні. У ЇЇ старшу сестру. Не в Аллі. — Ґевін подивився на мене: роки історії промайнули в його погляді за мілісекунду. Він усміхнувся краєчком рота. — Аллі була надто молода для мене. Занадто вразлива. Гарненька маленька штучка...