Я весь напружився.
— ...але надто манірна, надто правильна, надто тиха, надто мишача...
— Надто, дідько б тебе вхопив, моя, — огризнувся я, кидаючи двадцятку на шинквас. — І вона була геть не такою. Ти ніколи не знав її по-справжньому. — Жар розлився потилицею.
— А ось і він! — Ґевін переможно підняв руки. — А я все думав, коли ж ти, трясця, прокинешся.
Чорт, я дав йому саме те, чого він хотів, — реакцію.
Увага Еріка металася між нами, наче ми були суперниками в тенісному матчі.
— А тепер наберися сміливості й скажи цій симпатичній шатенці, що вона проходить прослуховування на роль, яка зайнята більше ніж десять років. — Він штовхнув мені двадцятку назад. — Іти знаєш, що твої гроші тут не потрібні.
— Звідки ти дізнався, що вона повернулася в місто? — Я взяв ром з колою у вільну руку, залишивши двадцятку там, де вона лежала.
— Чутки розлітаються швидко. — Ґевін знизав плечима й відійшов. — А наша племінниця — пліткарка. Ти ж знаєш, що вона переслідуватиме цю жінку заради автографа.
Джаніпер. Звісно. Що ще вона йому сказала?
— Наглянеш за нею завтра вранці, щоб Керолайн могла відкритися, добре?
— А ти на цілодобовому чергуванні? — запитав у свою чергу Ґевін, коли голоси за його спиною підвищилися, щоб привернути його увагу.
— Так. — У мене вони були всього чотири-шість разів на місяць.
— Тоді, схоже, я не маю вибору. — Він віддав мені честь двома пальцями й попрямував до іншого кінця бару. Із задньої кишені його широких штанів звисав рушник.
Ми з Еріком повернулися до кабінки.
— Що взагалі сталося між тобою й тою балериною? — запитав він, коли ми пробиралися крізь натовп, що дедалі збільшувався.
Ось чому я не хотів, щоб він знав. Бічмен був тим, хто вирішує проблеми, і тепер я став проблемою, яку він вважав за потрібне вирішити.
— Ми посварилися, коли мені було вісімнадцять, саме перед тим, як я пішов на військову службу.
— Дай вгадаю: вона не відповіла тобі взаємністю?
У мене стиснулося в грудях.
— Вона... просто все було складно. Кінець історії.
— Але це не кінець, якщо вона опинилася тут саме тоді, коли й ти на місці. Ти справді найвезучіший сучий син, якого я коли-небудь зустрічав.
— Повір мені. Усе скінчено. Аллі не з тих, хто дає другі шанси. — Або підпускає когось до себе. Я помітив Джессіку з Бет і стишив голос. — Є такі долі, від яких навіть я не можу втекти, мій друже. Зроби мені послугу й забудь про це.
Ми затихли, наближаючись до кабінки, і я спрямував на Бет свою сповнену найбільшого вибачення усмішку, прослизнувши до неї з напоями в руках.
—Тримай.
—Дякую. — Вона взяла напій і заправила волосся за вухо. — Отже, ти тут виріс, еге ж? Ми переїхали сюди, коли я була в молодших класах. Думаю, тоді ти вже закінчив школу.
Я почав кивати, оскільки ці дати збігалися з тим, що вона розповіла мені раніше, але спинився. Ґевін мав рацію. Я міг почати зустрічатися з цією жінкою і навіть повеселитися з нею, але це врешті-решт скінчилося б, бо я б ніколи не дав їй справжнього шансу, особливо коли Аллі була за тринадцять хвилин їзди звідси.
— Так, — повільно промовив я, відчуваючи напругу в грудях, поки мої думки прокручувалися в голові. — Мені дуже шкода, Бет, але...
— Гадсоне?
Решта мого речення так і не народилася, миттєво вбита звуком її голосу. Я обернувся й глянув на джинси, від вигинів під якими в мене засвербіли долоні, на легкий зелений светр, який сповзав з одного ніжного плеча, оголюючи блідо-рожеву бретельку бюстгальтера, і на мою улюблену пару очей кольору віскі. Напруга в моїх грудях досягла крайньої межі, і всі думки, окрім однієї — винести її звідси, щоб наодинці попросити пробачення, — втекли з каші, яку я називав мозком.
— От дідько, ти балерина, — виголосив Ерік.
Убийте мене на місці.
Очі Аллі округлилися, і вона відірвала свій погляд від мого.
— Я... так.
— Радий знайомству. — Бічмен усміхнувся й простягнув руку. — Я Ерік Бічмен, найкращий друг Гадсона.
— Алессандра Руссо. Приємно познайомитися. — Аллі потиснула руку, але не всміхнулася. Навіть своєю публічною, відполірованою, паскудною усмішкою.
— Або, гадаю, я мав би сказати, його новий найкращий друг. — Він стрепенувся, і вона відступила, тримаючись обома руками за ремінець сумочки. — Я зовсім не хочу сказати, що він розповідав, ніби ви його стара найкраща подруга, або що вас можна замінити, або... Знаєте, мені краще замовкнути.
— Це було б найкраще. — Я подивився на нього вбивчим поглядом.
Бовдур усміхнувся у відповідь.
— Гаразд. — Аллі перевела погляд між нами чотирма, нарешті спинившись на мені. У мене аж у грудях стиснуло. Боже, невже поруч із нею завжди так було? Важко дихати, лише дивлячись на неї? Тобі вже не вісімнадцять — опануй себе та сформулюй план. — Мені дуже незручно втручатися, але я сподівалася, що зможу поговорити з тобою. Сам на сам.