— П’ять хвилин не допоможуть, і я сумніваюся, що це зробить ситуацію менш ніяковою.
— Пропоную спробувати. — Він витягнув свій телефон і показав мені таймер. — По п’ять хвилин за раз.
— П’ять хвилин. Гаразд. Я думала, ти будеш у формі після цілодобової зміни. — Я натягнула рукави светра на зап’ястки. Незабаром стане надто спекотно для моїх улюбленців. Червень дихав нам у потилицю.
— Якщо хочеш побачити мене у формі, просто дай знати. — Грайлива усмішка промайнула на його губах.
Мої щоки помаковіли, і я швидко відвела погляд. Зазвичай він приберігав флірт для інших дівчат.
— Керолайн прийде?
— Я їй ще не казав. — Його усмішка зникла.
Я остовпіла.
— По-перше, — він здійняв вказівний палець, — ми не бачилися, а такі речі треба повідомляти особисто. По-друге, вона категорично проти, щоб Джаніпер шукала свою біологічну сім’ю до того, як їй виповниться вісімнадцять. Але водночас я відчуваю, що та має право знати такі речі, це як історія хвороби, тому моя лояльність зараз трохи рветься надвоє. Якщо Керолайн отримає бодай натяк, що Джаніпер шукала — не кажучи вже про те, що знайшла тебе, — вона замкне цю дівчинку так, що в’язниця суворого режиму здасться їй базою відпочинку.
— Бо наша сім’я — втілення зла? — Я нахилила до нього голову й спробувала не дати цій інсинуації налаштувати мене проти нього.
— Бо вона боїться, що хтось прийде й забере Джаніпер, відколи з агентства з усиновлення зателефонували, щоб знайти їй сім’ю.
Я обурилася:
— Ми б ніколи...
— Я це знаю. Ти це знаєш. Але тривогу важко перемогти логікою. — Він поправив козирок кепки й глянув на дизайнерський килим, за який мама заплатила надто багато грошей. — Я подумав, що нам треба зібрати якомога більше фактів, розробити план, а тоді вже йти до Керолайн.
Мій телефон задзижчав на бильці крісла, і на екрані з’явилося ім’я Кенни. Я проковтнула свою провину й натиснула кнопку «Відхилити». Це вже вдруге за день подруга намагалася зв’язатися зі мною, і хоч як би мені хотілося, щоб вона припинила це робити, я, мабуть, ще глибше занурилася б у своє маленьке гніздечко страждань, якби так і сталося.
— А потім ми дозволимо їй вирішити, чи хоче вона розповісти Джаніпер. — А тим часом маленька дівчинка й далі гадатиме. От лайно. Я посовалася і схопила пляшку «Смартвотеру» з тумбочки праворуч від себе, наче Кенна стояла у мене над вухом і читала лекцію про важливість пиття. Моя щиколотка боліла після ранкового тренування — сьогодні вранці я виклалася на занятті з пелотону6, а далі трохи перестаралася, підіймаючи литки в тому, що так і не дотягнуло до підйому на півпальці.
—Ти сказала Енн? — Він підняв брови.
— Вона... вразлива. — Я провела пальцем по етикетці пляшки, обмірковуючи, як багато йому розповісти, як близько підпустити до себе. Наскільки людина може змінитися за десять років? Я мусила визнати, що було щось іронічно-поетичне в тому, як ми проходили повне коло — від близьких людей до незнайомців і назад до того, хай чим би воно було. — Вона в процесі розлучення, а її почуття щодо дітей і материнства... — Я говорила, показуючи на світлину, де Енн тримала Єву немовлям. — їй зараз дуже складно. — Саме тому я призначила цю зустріч, знаючи, що її не буде вдома.
Гадсон кивнув, дивлячись на колекцію чорно-білих фото в срібних рамках на вбудованих книжкових полицях.
— Сама скажеш чи мені це зробити?
Я простежила за його поглядом до знімка з нами чотирма в балетних пачках у ранньому дитинстві. За останні два дні мій розум прокручував усі можливі варіанти й щоразу доходив одного й того самого висновку.
Джаніпер не могла бути Євиною. У ті роки вона ніколи не зникала з мого поля зору довше ніж на тиждень. Так само, як і Енн. Вона поїхала до коледжу того місяця, коли я почала працювати в кордебалеті трупи — за рік до закінчення школи.
— Вона має бути Ліниною. — Хай якою б неминучою була правда, я досі не могла її осягнути, не могла збагнути, що не знала свою старшу сестру так добре, як вважала. Я відірвала погляд від світлин і побачила, що Гадсон спостерігає за мною, чекаючи, поки я закінчу думку.
Це завжди було однією з моїх улюблених рис у ньому. Він був рішучим, навіть безрозсудним, коли брався до дії, але завжди спочатку вислуховував мене, чого мені бракувало так, як я навіть не усвідомлювала, у домі з чотирма дітьми й заклопотаними батьками.
— Якщо Джаніпер народилася в травні, то Ліна мала завагітніти у вересні, — тихо сказала я, озвучуючи думки, які крутилися в моїй голові останні тридцять шість годин. — Саме тоді вона приєдналася до балетної трупи Сан-Франциско.