— Ти ж теж туди хотіла, еге ж? — тихо запитав він, підводячись із дивана і йдучи до книжкових полиць.
Я закусила губи, щоб не почати заперечувати.
— Хотіла. — Він озирнувся через плече, взявши срібну рамку з нашою з Свою світлиною з «Класики Райської бухти». На ній мені було шістнадцять. — Якось ти сказала мені, що не хочеш танцювати в чужій тіні, і, оскільки твоя мати танцювала в Парижі та Лондоні, Сан-Франциско був твоїм варіантом номер один.
— Я була там. І пам’ятаю, — нарешті вичавила я з себе, ставлячи воду і обходячи кавовий столик, щоб стати поруч із ним.
— То що змінилося?
Мій погляд пробігся професійними знімками, дев’яносто відсотків з яких були з нами в костюмах, так, ніби єдині моменти, варті того, щоб їх фіксували для публічного огляду, були під час виступів.
—Ти знаєш, що змінилося.
—Ліна померла. — Він засунув руки в передні кишені. — Тож ти відхилила всі пропозиції, які отримала того дня, і пішла до Метрополітен-балету, як того хотіла твоя мати.
Чи не натяк на розчарування я почула в його голосі?
— Та й ти, як я бачу, не в Сітці, — вкусила я у відповідь. Це був наш маленький жарт про мрію. Він жив у глушині, рятував людей, я — в Сан-Франциско, і ми бачилися, коли могли.
— Шон теж помер. Від раку. Я вирішив повернутися, щоб допомогти Керолайн із Джаніпер. А ти вирішила сама чи це була твоя мати, яка проживала свої мрії з тією донькою, яка підходила їй в ту мить? — Він склав руки на грудях.
— Вона щойно втратила свого первістка. Я вирішила вшанувати її бажання. — І це прозвучало як захист. Ми досі були в межах наших перших п’яти хвилин. — Хай там як, а я бачила Ліну на Різдво, але вона нічого не казала й була звичайна зовні. Наступного разу ми зустрілися влітку. Вона відхилила пропозицію продовжити контракт у Сан-Франциско й повернулася додому, щоб тренуватися з нами в червні й знову готуватися до відбору в Метрополітен-балет. Вона була рішучою й зосередженою, але поводилася нормально... здавалася щасливою, особливо після серпневого перегляду. Вона отримала запрошення приєднатися до трупи, а це було коли? За два тижні до «Класики»? — Я похитала головою. — Знаю, Джаніпер — це доказ, та не можу повірити, що Ліна могла народити дитину й не сказати жодній із нас. Навіть Енн. Вони були близькі, значно ближчі, ніж я з Євою. Але якщо в мене немає ще одного брата чи сестри, про яких я не знаю, Джаніпер має бути Ліниною.
— А є ймовірність, що Енн знає і ніколи не казала тобі? — Він погойдався на підборах і подивився у вікно, а потім пробурмотів прокляття.
— Звичайно, така можливість завжди є, — визнала я. — Але нащо їй тримати це в таємниці так довго після смерті Ліни? Це не має жодного сенсу.
— Та побий мене грім! — Гадсон рушив до передпокою.
— Що сталося? — Я кинулася за ним, ковзаючи ногами в шкарпетках по фоє.
Він практично затулив собою вхід, коли відчинив двері, але я пірнула під його руку й побачила, що Джаніпер кинула свій самокат перед сходами ґанку.
Щось у моїх грудях заіскрилося, а тоді повільно розгорілося, як багаття, яке починалося з вологого хмизу, коли Джаніпер розстебнула свій фіолетовий шолом і кинула його на землю поруч із покинутим самокатом.
— Ти маєш бути в школі, — відчитував її Гадсон. — Місіс Ешбері збожеволіє, коли зрозуміє, що ти втекла.
Її носик-ґудзик задерся, коли вона підняла підборіддя до Гадсона, а ранкове сонце запалило мідь в її примружених очах. Вона не зводила з нього погляду, піднімаючись сходами. Дівчинка була безстрашна й рішуча і здавалася явно обуреною. Полум’я в моїх грудях розгорілося, а шкіра запекла. Це не було дежавю. Радше риси Ліни, які я впізнавала як знайомі, не бачачи їх по-справжньому.
От дідько, я ніби осліпла. Джаніпер же була викапана Ліна.
— Я надіслала їй електронного листа з маминого акаунта вчора ввечері, сказавши, що ти відвезеш мене на зустріч сьогодні вранці. — Дівчинка піднялася на ґанок і подивилася на Гадсона. — Вона дуже зайнята двійнятами Ґіббонсами, тож ми обоє знаємо: її не засмутить, що в класі стало на одну дитину менше.
— Ти знаєш пароль своєї мами? — Гадсон звів брови до своєї племінниці.
Нашої племінниці. Я втупилася в її розкуйовджене вітром каштанове волосся, лінії щік і підборіддя, відзначаючи схожість зі своєю сестрою.
— «Джаніпер0514» не так уже й важко вгадати, — проказала вона.
Я відкинулася назад, і моя голова торкнулася руки Гадсона. Від дотику мої ноги завмерли, але ніщо не вгамувало калатання мого серця. Джаніпер була не просто повідомленням у застосунку, темою для розмови, питанням для вирішення. Вона була справжньою донькою Ліни.