— Я не звільняюся. — Мене аж перекосило від такого підтексту. — Я краще відновлююся сама, без... — Суперників, які пускають слину на мою смерть. — ...зайвих очей. — Я зробила ще один ковток терпкого лимонаду й опанувала себе. — Крім того, Єва знає, як працює алгоритм. Будь-що суперечливе чи негативне привертає увагу. — А чого вона хотіла, то це підписників.
— То ти повернешся на осінній сезон? — Джаніпер провела пальцями по станку.
— Такий план. — Саме вчасно, щоб дебютувати в «Рівноденні» в осінньому сезоні, якщо Василю сподобається те, що побачить у записі, і він дасть нам добро.
— А не думаєш, що це надто швидко? — Джаніпер продефілювала переді мною і Гадсоном до світлин, що висіли на стіні в проміжку між вікнами. — У Мікаели Депрінс пішов рік, щоб відновитися, а ти вважаєш, що зможеш зробити це за дев’ять місяців?
— Вісім, якщо ти рахуєш, і в мене була новіша процедура. — Я пішла за нею до стіни. — Мені доведеться репетирувати на повну силу за місяць до прем’єри. І я знаю, які шанси. Наша сім’я випереджає їх.
— Наша сім’я, — прошепотіла Джаніпер, дивлячись на найстарішу світлину в кімнаті. Ми всі четверо в трико та купальниках стояли біля станка, волосся зібране в пучки. Єві було не більше двох років.
— Вас усіх назвали на честь прима-балерин, еге ж?
—Так. Мама любить заздалегідь визначати очікування.
—Аліна — моя мама, авжеж? — Її погляд ковзнув до моєї старшої сестри.
Цей коментар вразив мене, як удар у живіт.
—Чому ти так думаєш? — Я відчула, що Гадсон стоїть за нами й спостерігає, але він промовчав, коли погляд Джаніпер перейшов на світлину нижче, де ми вчотирьох були одягнені в однакові купальники та спіднички. Мені було сім, а Ліні — дев’ять, тобто на рік менше, ніж Джаніпер зараз.
Я переводила між ними погляд, і мої груди стискалися. Схожість була дивовижною. Я мала помітити це, щойно побачила її.
— Якусь частку секунди я думала, що це могла бути Єва, — сказала Джаніпер, рухаючись вздовж лінії вікон, вивчаючи кожен знімок. — У нас однаковий розріз очей, і не схоже, щоб вона була з типових матусь.
Бабусині очі.
— Форма твоїх очей, імовірно, від мами мого тата, твоєї прабабусі. І тільки те, що ти стежиш за кимось в інтернеті, не означає, що ти знаєш його. — Хоча я не могла посперечатися з її спостереженням.
Джаніпер глянула в мій бік і зробила паузу, ніби зважуючи мій коментар, перш ніж повернутися до світлин.
— Але ти б знала, якби в неї була дитина, еге ж? І ти здавалася досить шокованою, коли зустріла мене.
— Так і є. — Я простежила за її поглядом до наступного знімка, де нас було лише троє в костюмах, з букетами в руках після виступу. Енн стояла збоку від нас, усміхаючись у камеру, її руки були порожні. Вона кинула танці в чотирнадцять, коли мама сказала їй, що вона ніколи не досягне рівня, необхідного для того, щоб її взяли в трупу.
Мій жаль змагався із заздрістю до її свободи.
— Енн не танцює, тож не може бути моєю мамою. — Джаніпер зітхнула, дивлячись на фото, і перейшла до наступної стіни.
— Це не так працює, — заперечила я, ідучи за нею. — І вона вміє танцювати. Енн дивовижна танцівниця. — Моя оборона наїжачилася від скептицизму Джаніпер. — Важко рости в такому домі, як цей. Важко бути видатною, коли... — Мої слова урвалися, перш ніж я встигла сказати криве слово про сестру.
— Коли тебе оточують феноменальні люди, — продовжила за мене Джаніпер, спинившись біля наступного фото. Ми всі четверо стояли під час найпершої «Класики», і знову лише троє з нас були в костюмах. Вона пройшла повз останнє вікно й втупилася в останню світлину.
Ми з Євою були одягнені для занять біля станка, проводячи літній інтенсив, а поруч із нами стояла Енн у чорній сукні та з обручкою на руці.
— Скільки тобі тут років? — запитала Джаніпер, беручи свою склянку з сусіднього підвіконня.
— Двадцять. — Я не могла не помітити, що усмішка не сягає моїх очей, і подумала, чи змогла б я всміхнутися, якби мене зараз хтось фотографував. — Я щойно повернулася після першого розриву ахілла. — Останні кілька слів перетворилися на шепіт.
Плечі Джаніпер опустилися, і вона глянула на мене, тримаючи свій лимонад обома руками.
— Моя мама — Аліна. — Ця заява була настільки ж рішучою, наскільки й сумною.
— Думаю, так, — м’яко підтвердила я. — Ми називали її Ліною. Вона була найстаршою, у неї була найяскравіша усмішка, найгучніший сміх і талант обійматися найкраще — так, що ти відчувала, як любов просочується крізь шкіру, ніби вона могла влити в тебе свою радість. — У мене стиснулося горло.