Двері відчинилися, і несамовитий погляд Енн перескочив з мене на Сейді.
— Де вона?
— Я не люблю такий тон, Енн, — попередив я. — Казав же, що відвезу її назад до школи, — промовив я повільно, так, ніби ми не брали участі в тій самій розмові годину тому й не погодилися, що нам не завадить зустріч лише для дорослих. Думка Енн була відхилена двома голосами проти одного, але вона ж там була.
— Впусти його, — наказала Аллі з будинку. Її тон був таким рівним, як і під час мого попереднього приїзду. Мені захотілося, щоб вона закричала або заплакала, що завгодно, аби довести, що вона була у своєму тілі.
— Він із собакою. — Енн відійшла вбік, даючи мені змогу побачити Аллі, яка сиділа на другій знизу сходинці, обхопивши себе руками. — Собакам не можна заходити в дім.
— Без питань, поговорімо на ґанку, — запропонував я.
Аллі нахилила голову, вивчаючи Сейді.
— Мами тут немає, тож ми встановлюємо правила. Впусти їх.
Відсутність її матері була єдиною причиною, чому мені дозволили увійти крізь двері.
Енн зітхнула, а потім помахом запросила нас до будинку.
—Якщо вона влаштує безлад, ти будеш прибирати.
—Звісно. — Я оминув Енн у фоє і сів поруч з Аллі на сходах, ніби це була найприродніша річ у світі— вмоститися поруч із нею.
— Ти привів свою собаку? — Аллі перегнулася через мої коліна й погладила Сейді по голові.
Я ніколи в житті не був такий радий бачити, що собака метляє хвостом.
— Не свою. Я врятував її після аварії човна трохи більш як тиждень тому. Її власник сказав ветеринару, що не має наміру її забирати, і ось вона тут. Її звуть Сейді.
— Привіт, Сейді, — прошепотіла Аллі, і тієї ж миті цуценя перестало тремтіти. Воно підскочило до неї, пролізло між нашими колінами й поклало голову їй на ноги. — Не пасеш задніх, еге ж? — Ледь помітна, але реальна усмішка потягнула куточки губ Аллі вгору, і я віддзеркалив цей рух.
Якщо подумати, це був перший натяк на справжню цікавість, що я побачив на її лиці відтоді, як витягнув її з води минулого тижня. Мене охопила тривога.
—Тепер, коли ми знаємо ім’я собаки, — Енн зачинила двері, — ти не хочеш розповісти мені, як, трясця, наша племінниця опинилася у твоїй сім’ї?
— Припини, — м’яко дорікнула Аллі. — Не схоже, що він був якось причетний до того, що зробила Ліна.
— Ти в цьому впевнена? — Вона притулилася спиною до дверей і склала руки на грудях. — Ти батько Джаніпер?
Рука Аллі завмерла, і я напружився.
— Це було б фізично неможливо, оскільки я ніколи не торкався Ліни. — Я обурено звузив очі до Енн. Для мене завжди існувала тільки Аллі.
—То наша сестра просто випадково народила дитину, про яку ніхто не знав, і віддала її твоїй сестрі? — Енн гнівно звузила очі у відповідь.
—Я був здивований так само, як і ти, коли Аллі розповіла мені про результати.
—Я дізналася про це лише вчора... — випалила Аллі, і я одразу пошкодував про свої слова, зрозумівши, що саме я вибовкав.
—Ти сказала йому першому? — вигукнула Енн, і її голос надломився під кінець. — Хіба він не просто привіз її сьогодні вранці?
— Я сказала йому першому, — відповіла Аллі, досі тримаючи руку на голові Сейді. — І, можливо, не мала б, але він уже знав...
— Ти мала сказати мені! — Енн занурила пальці в кучері.
—Я знаю... — прошепотіла Аллі.
—Як ти могла приховати таке від мене? У нашої Ліни є донька! — Голос Енн аж дзвенів.
— Можливо, якщо ти даси їй закінчити речення, вона буде відкритішою з тобою. — Я відпустив повідець Сейді.
— Не говори з нею так, — наїжачилася Аллі, напружено випроставши спину, і обидві сестри витріщилися на мене.
Чорт, оце я вліз. А мав би знати, що не слід втручатися у сварку сестер Руссо.
— Відведи мене до неї, — наказала Енн ще до того, як я встиг вибачитися. — Я не встигла сказати й п’яти слів, як ти випровадила її звідси, наче я — ворог.
— Не може бути й мови, — похитала головою Аллі. — Досить і того, що вона прийшла сюди потай від Керолайн. Ми не збираємося руйнувати життя цієї дівчини, а це саме те, що...
— Вона здорова? Щаслива? Які в неї оцінки? До неї добре ставляться діти в школі? — Енн ставила одне запитання за іншим.
— ...станеться, якщо ти втрутишся, — закінчила Аллі, чухаючи Сейді під мордочкою.
— Так, — відповів я. — Коли домагається свого. Пристойні. І так, її люблять, наскільки я чув. І Аллі має рацію. Якщо ти увірвешся туди, Керолайн дістане ордер із забороною наближатися. Вона побачить у тобі загрозу, бо боїться втратити Джаніпер.
— Я маю повне право знати свою племінницю, — заперечила Енн.
— Ні, Керолайн має повне право захищати свою доньку, — заперечила Аллі. — Ми не маємо ніяких прав, коли йдеться про Джаніпер. Принаймні юридично. Подобається нам це чи ні, але Ліна не залишила її з нами, і мала бути причина, чому вона навіть не сказала нам про її існування.