Джаніпер пожувала нижню губу, але зрештою кивнула.
— І думаєш, ви зможете надурити маму?
— Переживаєш за життєздатність свого плану?
— Ні. — Вона йшла на крок попереду мене, поки ми просувалися переповненою під’їзною доріжкою до дверей кухні. — Чи переживаю, що ти не впораєшся зі своєю частиною і цим зруйнуєш мій план? Так.
— Твоя віра в мене тішить. — Я перехопив пакети, які почали вислизати. Сьогодні надворі було плюс двадцять п’ять, непогано для кінця травня, і лід у пакетах почав танути дорогою додому. — Порадиш, як покращити мій виступ?
Ґевін вийшов з кухні, несучи тацю з кексами на задній двір, але я не боявся, що він почує, бо брат і так знав про балетну мету Джаніпер, яка виправдовувала обман. Він лише не знав про родинні зв’язки.
— Дівчатам подобається, коли їм приносять напої або питають, чи не голодні вони, — повчала племінниця. Її волосся розвівалося на вітерці. Він здійнявся сьогодні, саме напередодні шторму, якого ми чекали завтра. — Принаймні мамі подобалося, коли тато робив такі речі.
— Матиму на увазі. — Я міцніше перехопив готові вислизнути пакети.
— І тобі слід торкатися до неї. Пари завжди торкаються до спини одне одного або тримаються за руки. — Вона повернулася, піднявши вказівний палець. — Але тільки якщо вона скаже, що можна.
— Взято до відома. — Я рушив до будинку. — Притримай двері, будь ласка.
— Рада допомогти. — Вона прочинила кухонні двері, і я увійшов на побоїще.
— Це скатертини, — сказала Керолайн нашій двоюрідній сестрі. — Столи в парку в цю пору року огидні, і — так, це затискачі. Дякую. — Вона повернулася до нашого дядька. — Не міг би ти подивитися, чи у Ґевіна є станція і чи відповідає вона віку дітей?
— У нас є лід. — Ті двоє кинулися повз мене, коли я поставив лід у порожню частину раковини.
— Гадсоне, любий! — Мама підняла руки, щойно я увійшов, і я нахилився, щоб вона могла взяти мене за щоки для звичного огляду. Її зріст був заледве метр шістдесят, біляве волосся до плечей, у якому сивина сріблилася лише на сонці, в куточках зелених очей залягли зморшки від сміху, а прикривали їх окуляри «котяче око» з оправою в червону цятку. — О, маєш гарний вигляд. їси достатньо?
— Завжди. — Її усмішка була заразливою, і я нахилився, щоб обійняти її. У цей час тато поплескав мене по спині.
— А ось і він. — Тато пригорнув мене до себе, коротко, але міцно стиснув, перш ніж відпустити. — Були якісь сміливі порятунки останнім часом?
— Та годі, Джордже. — Мама грайливо вдарила його по руці тильною стороною долоні. — Він існує не для того, щоб розповідати тобі історії для твоїх вечорів покеру.
Татові очі загорілися, коли він побачив Джаніпер.
— Дівчинка дня! — Він обійняв її, відірвавши від підлоги, наче вона досі була в дитсадку. — Бачила мою сорочку?
— Привіт, дідусю! — Вона всміхнулася і відкинула волосся з очей, щоб зі сміхом прочитати абсолютну сліпучу красу з блискіток на його сорочці «Директор карнавалу». — Вона чудова!
Я усміхався вже на весь рот. Саме це й було потрібно Аллі. Гамір і сміх.
— Джаніпер, люба, піднімайся нагору й одягайся, щоб ми встигли заколоти твоє волосся. Я майже впевнена, що бачила, як твій дядько розпаковував серпантин-спрей, а я не збираюся вичісувати його з твого волосся. — Керолайн жестом вказала на сходи й звела брови.
— Уже йду! — Джаніпер побігла вгору, щойно тато поставив її на ноги.
— Кекси на столі, — оголосив Ґевін з порога, ухиляючись від тітки й двох наших двоюрідних братів, які бігли з повними руками повітряних кульок.
— Дякую. — Керолайн взяла свій нотатник і провела ручкою по паперу, у якому, без сумніву, були чітко промальовані клітинки для позначок. — Добре, якщо встигнемо встановити станції за наступні пів години, тоді все буде гаразд. Діти почнуть з’являтися опівдні.
— Скількох ми чекаємо цього року? — запитав тато, обійнявши маму за талію.
— Сорока двох. Майже всіх, хто піде в п’ятий клас. — Керолайн встромила олівець у волосся, трохи вище хвостика. — 3 родиною — п’ятдесят дев’ять осіб. Тату, у тебе вистачить продуктів на гриль?
— Навіть залишаться, — запевнив він її.
— Узагалі-то, шістдесят. — Я притулився спиною до стільниці біля раковини.
Погляд Керолайн перескочив з мене на Ґевіна.
— Ще одна? Хіба ти не порвав із попередньою?
— Не моя. — Він вказав у мій бік зі зверхньою посмішкою на лиці.
— Ти? — Керолайн впустила планшет на острівець. — У тебе є дівчина?
— Є. — Почалося. Хоч як би я цінував свою честь, та я не вперше брехав своїй сім’ї, щоб провести час із Аллі. Вона була винятком з усіх правил, які я коли-небудь встановлював для себе.