— Це Бет П’єр? — Керолайн усміхнулася мені з такою надією, що я здригнувся в душі. — Я знаю, що ти був з нею на побаченні в минулі вихідні.
— Ні. Це не вона, — похитав я головою і подумки вилаявся. Дірка в сюжеті.
— Це було не побачення. — Ґевін потягнувся до відкритого пакета з картопляними чипсами й витягнув жменю. — Повір мені, я там був. Бет і Джессіка, напевно, наплутали, бо Бет дуже розчарувалася, коли дізналася, що у Гадсона вже є дівчина.
Він брехав збіса гладенько.
— Ох. — Плечі Керолайн трохи опустилися. — Ну, і хто це?
— Алессандра Руссо. — Я побарабанив пальцями по краю стільниці, щоб заповнити безмежну тишу, поки Керолайн і мої батьки відкрито витріщалися на мене.
— Дочка Софі й Тетчера Руссо? — Мамині брови злетіли над окулярами.
— Так, — кивнув я.
— Тобто сестри Руссо? — У Керолайн відкрився рот.
— Я зустрічаюся лише з однією з них, але так. І припиніть поводитися так, ніби в цьому крихітному містечку є більше ніж одна Алессандра Руссо. Ви точно знаєте, кого я маю на увазі. — Я подивився в очі кожному, зупинившись на Керолайн. — І вона дуже хвилюється перед сьогоднішнім візитом, тож усі будьте з нею чемні. Вона багато для мене значить. — Чорт забирай, як же приємно було зняти камінь з душі. Я тримав це в собі років одинадцять.
Керолайн почервоніла.
— Вона багато для тебе значить? Та вона повернулася в місто всього кілька тижнів тому, а вже багато для тебе значить? Гадсоне, вона поїде наприкінці літа. Що ти собі думаєш? Руссо?
— Скільки розуміння, — саркастично віджартувався Ґевін, хапаючи ще жменю чипсів. — 3 такою підтримкою ти ще дивуєшся, чому ми не приводимо дівчат частіше.
— О, ні. — Мама похитала головою, потягнулася й двічі стиснула мою руку. — Звичайно, ми будемо чемними. — Вона насунула окуляри на ніс і повернулася до Керолайн. — І ми не можемо дати ради з тим, хто нас виховує, Керолайн.
Двері відчинилися, і дядько Джаред — татів брат — увірвався всередину.
— Нам потрібен лід в холод... Що відбувається? — Я не міг не помітити, що на ньому була така ж сама сліпуча сорочка з написом «Управитель карнавалу». Воронь боже, якщо вони приберегли таку й для мене.
— Гадсон щойно розповів нам, що до нас приєднається його дівчина, якась Алессандра Руссо, — відповів Ґевін, явно насолоджуючись цим.
Дядько Джаред кліпнув, а потім голосно розсміявся, перетинаючи кімнату.
— Гарний жарт, Гадсоне. А я думав, що це Ґевін в нас жартівник.
Тук-тук.
Усі обернулися, коли у двері постукали, і Ґевін швидко кинувся відчиняти.
— Про вовка промовка. Ласкаво просимо до нашого маленького приватного лісу.
Аллі увійшла в двері, і мій пульс різко прискорився.
Її довгі, неймовірні ноги були виставлені напоказ у шортах кольору хакі до середини стегна й утримували мою увагу на мить довше, щоб це зійшло за платонічність. Рукави її білої сорочки на ґудзиках були закочені, а волосся м’якими хвилями опускалося трохи вище грудей. Яким би воно було, якби нарешті розсипалося на моїй подушці, заплутане моїми руками?
Я прогнав ці думки з голови.
Так, не було нічого вдаваного в тому, як сильно я хотів її. Я ніколи не переставав думати про неї, сумувати за нею, жадати, щоб у нас був шанс на щось більше, ніж дружба, за якою ми обоє ховали свої почуття. Але я пам’ятав... а вона ні, і це було і прокляттям, і благословенням.
Притиснувши пакет із подарунком до боку, вона підняла свої великі сонцезахисні окуляри на маківку й подарувала моїй родині несміливу усмішку, яка не сягала її очей. Її плечі розслабилися, коли погляд спинився на мені.
— Привіт.
— Привіт. — Так мало бути тоді: я б представив її своїй родині, ми б гуляли разом серед білого дня замість того, щоб чаїтися під прикриттям темряви.
Це все могло б у нас бути, якби я був достатньо сильним, щоб утримати її.
Тепер ти достатньо сильний.
Але я запізнився на десять років і одну величезну помилку.
Вона звернула до мене свою фальшиву усмішку, коли я йшов до неї через кухню, і я похитав головою. Це не пройде. Моїй родині треба побачити її, а не ту маску, на яку, на її думку, вони чекали. Я обійняв її за талію й пригорнув до грудей.
Її удавана усмішка зникла, очі спалахнули, а з уст зірвалося таке справжнє, хоча й слабке зітхання. Це була вона. От у ній, цій маленькій іскрі здивування, яка швидко розгорілася до обурення і негайно перейшла в... Це було захоплення?
Я був не єдиним, кому не треба було вдавати пристрасть.
— Ось і ти, — усміхнувся я. — Радий, що змогла прийти. — Не варто перелазити її стіни, я зруйную їх цеглину за цеглиною. Ця домовленість могла бути несправжньою для неї, але мої наміри були цілком справжніми. Аллі подарувала мені літо, і я збирався скористатися ним, щоб повернути її до життя.