Я помахала підліткам, коли ми проходили повз.
— Он там, — Гадсон вказав на станції, розташовані з іншого боку, — у нас є доріжка для перегонів на трьох ногах, станція для кидання кілець на пляшки від Гевіна й мішень для дартсу Нерфа — у це мені заборонили грати, бо всі знають, що я там профі. — Він поклав подарунок Джаніпер поруч з іншими на один зі столиків для пікніка, а я намагалася все це осягнути. — Двійнята принесли складані стільці в центр. Будуть музичні стільці абощо.
— У вашій сім’ї це... звична річ? — У мене перехопило подих. Наша сім’я навіть не вечеряла разом.
— Ну, це не чаювання в «Плазі»... — Він поправив козирок своєї кепки.
— Це краще. — Я дивилася, як його сім’я метушиться, готуючи свої станції.
— Краще пересвідчитися, що все готово, — повчав батько Гадсона, несучи повз нас накриту сіткою тацю з їжею до гриля, що стояв біля столу, заставленого тарілками. У той час як Ґевін і Керолайн були схожими на маму, Гадсон був викапаним батьком. — Якщо ці діти з’являться тут, а ти не будеш готовий, Керолайн і слова вимовити не дасть.
— Слушне зауваження. Ти підготував гриль? — Рука Гадсона пробіглася моєю талією, і нервові закінчення спалахнули, посилаючи тремтіння вгору хребтом.
— Знай, — його батько підняв до мене дві сріблясті брови й вказав на заготований похідний стільчик біля задимленого гриля, — якщо він завдасть тобі клопоту, просто приходь до мене.
— Так, сер. — Я не могла не кивнути, а Гадсон тим часом вів мене далі до порожньої станції трохи осторонь від столиків для пікніка. Земля була вкрита товстим пінопластовим матом дванадцять-тринадцять квадратних метрів завбільшки.
— Можливо, я позичив його у спортзалі на станції. — Гадсон присів поруч із набором бежевих і коричневих... штук.
— Що це?
— Ми на бойовій станції тиранозаврів. — Він встав, тягнучи голову костюма вгору, щоб той розгорнувся перед ним.
— Бойова станція тиранозаврів? — перепитала я, упевнена, що неправильно розчула. З цього боку мата було ще принаймні вісім костюмів.
— Можливо, я трохи переборщив, але хотів упевнитися, що в нас є по одному всіх розмірів. — Він усміхнувся, і на його щоці з’явилася ямочка, яка повністю перекреслила мій хід думок. Ця ямочка завжди була моїм криптонітом. — Цей для тебе.
Я кілька разів відкрила й закрила рота, шукаючи правильну відповідь.
— Ти чула мене, — прошепотів Гадсон, блискаючи очима, як колись, коли вмовляв мене зробити щось, чого я не мала робити. — Вибиймо кілька блоків з тих стін товщиною в милю, які тебе оточують.
— Це твоя мета? — Мої брови злетіли вгору.
— Однозначно, — усміхнувся він. — Я обіцяв не брехати тобі. У тебе немає алергії на веселощі, Алессандро.
Я пирхнула.
—Хай щастить. І не впевнена, що поділяю твоє уявлення про розваги, оскільки ти стрибаєш з гелікоптерів, але безкарне вибивання лайна з тебе має певні переваги. — Я закусила нижню губу, бо він мав рацію, костюми здавалися... напрочуд кумедними. — Та це не варте пояснень, що я пошкодила щиколотку, вбравшись надувним динозавром. — Василь мене вбив би.
—Я не дозволю, щоб із тобою щось сталося, — пообіцяв він, і та ямочка поглибилася. — Ну-бо, Руссо. Моя дівчина вдягнула б це й вибила з мене лайно. Ти ж знаєш, що хочеш цього.
Хай як дивно, я й справді хотіла.
За п’ять хвилин мене оповив запаху вінілу, а я дивилася на чистий квадрат зсередини костюма динозавра, який вентилятор надував навколо мене, еластично обтягуючи мої зап’ястки й щиколотки, щоб тримати повітря всередині.
— Це тупо. — Що я, трясця, робила?
— А однак ми це робимо. — Гадсон кружляв навколо мене на килимі у своєму костюмі, дивлячись у віконце під пащею тиранозавра. — І викладайся на повну. Здається, Керолайн дивиться.
— Ти ж не можеш всерйоз сподіватися, що я кинуся на тебе. — Я розвернулася, щоб піти за ним. Хвіст заважав тримати рівновагу. Моя щиколотка здригнулася від шепоту протесту, але болю не було.
— Я не маю нічого проти, якщо ти програєш. — Він побіг за мною, я ухилилася, але наші костюми зіткнулися, і нас обох відкинуло вбік.
Я засміялася, намагаючись відновити рівновагу, але Гадсон вже був на мені, відкидаючи мене назад. Чорт, а він швидкий. Я зашпорталася, і сила тяжіння взяла своє — я полетіла долі. Ось на що я заслужила, нап’яливши довбаний надувний костюм, як десятирічна.
Костюм зім’явся, і рука обхопила мене за спину, закрутивши спіраллю, тож я впала вперед — на груди Гадсона, який узяв на себе основну силу удару. Повітря випурхнуло з наших костюмів швидше, ніж вентилятор міг його поповнити, і я відчула, що інша рука підхопила мене під праве стегно, утримуючи коліно зігнутим, а щиколотку в безпеці.