— Я врятував її, — відповів Гадсон, пережувавши.
— Випала з таткової яхти? — Керолайн звела до мене брови.
— Ні. — Я знизала плечима. — Вона взагалі-то в Середземному морі.
Ґевін вдавився і швидко зробив ковток газованки.
Гадсон прикусив усмішку.
— Вона опинилася в бухті в човні з діркою.
Коли мені було шістнадцять.
— Тільки тому, що Єва попливла б сама, якби я не залізла в човен, а я за неї відповідала. — Я похитала головою на цей спогад.
«Ти не хочеш залишати свою сестру, а я не хочу залишати тебе». Тієї секунди я повністю, миттєво, довірила йому своє життя.
— Це твоя молодша сестра, еге ж? — запитала Керолайн. — Та, яка вивернула повну склянку молочного коктейлю в кафе, бо їй не сподобалося, як я його приготувала? А тоді лишила мене прибирати, зі сміхом пішовши зі своїми маленькими друзями до вашої домашньої студії?
Ага, це було схоже на Єву.
— Керолайн, — застеріг Гадсон.
Моя виделка зависла над салатом, а щоки запалали жаром збентеження і захисного гніву водночас.
— Я перепрошую за неї, — повільно сказала я. — У підлітковому віці з нею було складно.
— Зате Алессандра дуже мила, — втрутилася Джаніпер. — О, це Мая! Я зараз! — Вона зіскочила з лави й побігла до подруги.
Зрадниця.
— Що тобі подобається в моєму братові? — допитувалася Керолайн, вивчаючи моє обличчя.
Гадсон напружився, і я зробила ковток, шкодуючи, що це не алкоголь.
— Він рішучий.
— Тобі подобається, що він... рішучий? — Вона насупила брови.
— Бо я не така, — зізналася я. — Зазвичай я дуже довго приймаю рішення, а потім прокручую їх у голові ще і ще. Це одна з моїх найгірших рис. Але Гадсон... — Я зиркнула в його бік і дозволила собі згадати його — по-справжньому згадати, а не крізь серпанок гніву, за яким тримала спогади. — Він робить вибір, рятує, має цю ауру впевненості, якої в мене, певно, ніколи не буде.
Він простягнув руку і заправив пасмо мені за вухо.
— Однаково не вірю. — Керолайн похитала головою. — Який її улюблений колір?
— Синій. — Рука Гадсона опустилася.
— Коли в нього день народження? — Керолайн тицьнула у свою тарілку.
— Двадцять п’ятого квітня, — відповіла я, виходячи із себе. Знати, що Керолайн не любить нашу сім’ю — це одне, але купатися в її презирстві—геть інше. — Наступне запитання?
— Керолайн, припини негайно, — дорікнула місіс Елліс.
—Ти чекаєш, що я прийму цю туристку в нашу сім’ю на наступні кілька місяців, поки вона не втомиться від Гадсона й не кине його? — заперечила Керолайн. — Що, вона й у похід із нами піде? Приєднається до сімейної мандрівки попри ризик зламати ніготь?
— Запрошення прийняте. — Гадсон знизав плечима. Стоп. Що?
— Вона й однієї ночі не витримає, — стрелила у відповідь Керолайн.
Дідько. Я ніколи не ходила в походи, але це точно не могло бути так уже паскудно, бо ж люди робили таке добровільно.
— Пригальмуй, Керолайн, — попередив Гадсон. — Сім’я Алессандри жартує не так, як ми.
—Я не жартую. — Вона звела брови.
— Не хочеш мені допомогти? — запитав Гадсон у Ґевіна.
— Ні. — Він потягнувся до залишків свого хот-дога. — Ти й сам тримаєшся краще, ніж я очікував.
— Ви поводитеся як діти, — дорікнув містер Елліс, і за столом запанувала тиша. Джаніпер саме повернулася і вмостилася на своє місце. — Піду розберуся з тим, що залишилося на грилі. Джаніпер, ти готова до торта й морозива? Я все підготую, якщо так.
— Так, будь ласка. — Джаніпер кивнула, і містер Елліс повернувся до гриля. Вона схвильовано повернулася до мене. — Моя бабуся спекла кекси, але мама робить найкращий полуничний пиріг з усіх, які ти куштувала. Тобі неодмінно слід його спробувати.
Я здригнулася.
— О, я не можу...
— Балерини не їдять полуничних пирогів, люба, — сказала Керолайн. — Та й морозива, кексів чи будь-чого, що може додати зайвих кілограмів їхнім ідеальним тоненьким тілам.
Я мовчки просила пробачення у Ліни, бо з мене було вже досить.
— Вона не їсть полуничних пирогів, бо в неї алергія на полуницю, — огризнувся Гадсон. — Тому я приніс їй брауні. Вона любить шоколад. І перш ніж ти почнеш верзти іще якісь нісенітниці, пропоную просто покінчити з цим. Її день народження сьомого березня. Улюблений фільм — «Титанік», чого я ніколи не розумів, але гаразд, передивлюся його ще раз. Вона віддає перевагу пуантам «Блох», а не «Капеціо». І заходи сонця їй подобаються більше, ніж світанки. Вона так тонко відчуває різницю між різними типами води в пляшках, що це аж бісить, додає цукор у каву й молоко в чай. А нерішуча вона лише тому, що надто багато людей каже їй, чого, на їхню думку, вона має хотіти, а їй подобається робити всіх щасливими за власний рахунок. Тобі цього достатньо, Керолайн?