Енн зітхнула, притулившись плечем до мого.
— Ми помиляємося? Думаєш, Ліна хотіла б, щоб ми залишили її в спокої?
Ця думка пронизала моє серце, як вістря кинджала.
— Я б усе віддала, щоб мати можливість запитати в неї.
— Я теж. — Енн скинула туфлі й витягнула ноги, поклавши стопи на журнальний столик. — Чому вона нам не сказала? Досі я могла заприсягтися, що в нас не було секретів одна від одної. — Вона помовчала. — Нам слід розповісти Єві?
— Боже, ні. — Я похитала головою. — Ще рано. Розсудливість — це якось не дуже про неї. — Крім того, якщо Керолайн ненавиділа когось найбільше в нашій сім’ї, то саме Єву.
— Маєш рацію. — Вона почухала Сейді за вухом, а я втупилася в повідомлення від Гадсона, обмірковуючи, скільки саме тортур зможу витримати. — Хто ще знає? Ліна мала комусь розповісти, як ти вважаєш? Батькові Джаніпер?
Джаніпер хотіла б, щоб я пішла на пляж. Дідько, вона розраховувала на мене.
— Гадки не маю, — тихо сказала я, стискаючи телефон обома руками. — Знаю тільки, що Ліна любила танцювати, і якщо її дочка хоче танцювати, то ми маємо їй допомогти, навіть якщо це означає, що мені доведеться вдягнути бронежилет на купальник.
АЛЛІ: Я прийду.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
АЛЛІ
Mtn2Creek: Боже, я рада, що ніколи не займалася балетом. Це нагадує тортури, а не навчання.
Я розплющила очі: сонце визирнуло з-за обрію, пофарбувавши білі стіни моєї спальні в ніжні відтінки рожевого та помаранчевого. З моєї кімнати відкривався найкращий краєвид на схід сонця.
Але Гадсон мав рацію. Я віддавала перевагу заходу сонця, передчуттю тих годин, коли могла вислизнути й зустрітися з ним або затягнути його сюди. Мене й далі веселила іронія: ми перейшли від повного приховування нашої дружби до імітації романтичних стосунків.
Я застогнала від розчарування, усвідомивши, що хочу його побачити — мої очі були розплющені рівно п’ятнадцять секунд, а я вже думала про нього.
Сейді рохнула мені на вухо й підсунулася ближче.
Так, я прокинулася саме через неї.
— Ще пів години. Ну ж бо, ти ж знаєш, що можеш витримати. — Я поклала руку їй на спину й притулилася до подушки.
Вона. Лизнула. Моє. Лице.
— А п’ятнадцять хвилин? — попрохала я. Сон став моїм найбільшим другом, а може, якщо бути чесною, і механізмом подолання, який швидко переростав у залежність. У несвідомому стані не було ні травм щиколотки, ні реабілітації, ні рішень, наскільки сильно на себе тиснути й коли. Були безмежні можливості й нульові наслідки.
Матрац ворухнувся, коли Сейді зістрибнула вниз, розмахуючи головою і дзеленькаючи новенькими бирками — одна після щеплень, друга — з її іменем і моїм номером — на її новому рожевому нашийнику: децибели були такі, що це одразу не сподобалося моїй голові.
— П’ять хвилин? — Я що, серйозно вела переговори з цуценям?
Вона заскімлила біля дверей, попереджаючи мене, щоб я негайно вставала з ліжка, або прибиратиму калюжу, якою вона збиралася мене благословити.
— Добре, добре. — Я виповзла з ліжка й зняла піжаму, потім швидко вдягнула свій звичайний ранковий одяг для тренувань і запхала телефон у бокову кишеню легінсів. Об’єкт у русі залишається в русі. Саме це завжди проповідувала моя мама, і дівчаткам Руссо ніколи не можна було не рухатися.
Сейді вже гарцювала, і я відчинила двері якомога тихіше, щоб не розбудити Енн. Вона засиділася допізна з комітетом із планування гала-вечора трупи. До Четвертого липня був лише місяць, і вона була в критичному режимі.
Не було сенсу йти коридором навшпиньки, оскільки Сейді зірвалася з місця й побігла вниз головними сходами, цокаючи кігтями по дереву. Я затрималася лише на мить, щоб схопити пляшку води з холодильника, і повела Сейді довгим центральним коридором повз їдальню, кабінет і вітальню до задніх дверей, заледве пригадавши, що, перш ніж відчинити двері, треба ввести код сигналізації.
Сейді перестрибнула через ґанок і побігла в траву.
Я тихенько поставила на місце москітку, потім вмостилася на шезлонгу просто неба й відкоркувала пляшку. Пити — таким завжди був перший наказ уранці. Я вихилила половину пляшки, ігноруючи ранкову прохолоду, і перевірила, як там Сейді, що радісно обнюхувала кущі. Вона досі не тікала й завжди поверталася, коли я її кликала, але нашим стосункам був лише тиждень, тож я не дуже розраховувала на те, що вона буде взірцевим цуценям.
Надворі було гарно, хмари віддзеркалювали рожевий схід сонця, що настав після вчорашнього шторму. Лише майже допивши воду, я дістала телефон і вивела його з режиму «Не турбувати». На екрані з’явилося три повідомлення: два від Єви й одне від Кенни.