— Це постановка. — Моє серце почало калатати. — Мама знала про Джаніпер.
Енн кивнула:
— Одягайся.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
АЛЛІ
User45018: Звичайно, у них вийшло. Глянь, хто їхня мати.
CassidyFairchilde1: Можливо, вона прочинила двері, але вони самі лишилися в кімнаті.
— Еннеллі Маєрс і Алессандра Руссо до Софі Руссо, — сказала Енн охоронцеві, що стояв біля Брукфілдського інституту.
Його зморшкувате обличчя зникло під чорною бейсболкою, поки він вивчав свій планшет, а потім з’явилося знову.
— Проїжджайте.
— Дякую, — відповіла Енн і підняла вікно «мерседеса», коли ворота перед нами відчинилися. Газон всередині кільцевого заїзду був густим і зеленим, а живопліт вздовж правого боку під’їзної дороги — підстрижений до досконалості. Ми проїхали чотириста метрів до розкішного маєтку, де, як вирішила моя мати, мала бути її домівка. Це був особняк Золотої доби, збудований якимось нафтовим магнатом понад сто років тому й відреставрований за останні кілька десятиліть.
Енн припаркувалася на невеликій стоянці біля північного крила, і ми вийшли, а тоді якусь секунду розминалися. їхати було недалеко, якісь півтори години від Райської бухти узбережжям, але в мене виникла підозра, що Енн усю дорогу сюди була така ж сама напружена, як і я.
— Ти готова? — запитала вона, стискаючи ремінець своєї сумочки.
— Цілком. Ходімо. — Я перекинула свою маленьку сумку через плече, і ми пішли звивистим хідником, піднялися широкими кам’яними сходами й проминула колони на ґанку.
Поки ми чекали, подзвонивши в двері, мій телефон завібрував, і я швидко зиркнула на повідомлення.
ГАДСОН: Досі налаштована на пляж завтра?
Точно, завтра. Сама думка про це втомлювала мене.
— Усе гаразд? — запитала Енн, піднявши сонцезахисні окуляри на маківку.
— Гадсон питає, чи я досі не проти сімейних розваг на пляжі завтра. — Мої великі пальці зависли над клавіатурою.
— А ти не проти? — Її брови насупилися від хвилювання.
Важко було пояснити, як думка про те, що мені доведеться два дні поспіль дбати про власну презентабельність, про зусилля, яких доведеться докласти, щоб здавалося, ніби я насолоджуюся життям, бо саме цього всі очікували, лякала мене до смерті. Це була одна з причин, чому я поїхала з Нью-Йорка до пляжного будинку.
— Так. Буде добре побачитися з Джаніпер.
І Гадсоном.
Двері двічі дзенькнули, і Енн прочинила їх. Ми увійшли до мармурового фоє, прикрашеного римськими статуями, і віддали свої посвідчення осіб, щоб зареєструватися. Мама дозволяла турбувати її лише чотирьом людям.
Далі ми чекали.
АЛЛІ: А словесні перепалки будуть?
ГАДСОН: Тільки ти вживаєш слово «перепалки».
АЛЛІ: Це не відповідь.
ГАДСОН: Керолайн поводитиметься якнайкраще.
Це означає, що, можливо, вона просто витріщатиметься на мене.
АЛЛІ: Я згодна.
ГАДСОН: Заберу тебе опівдні. Як на побачення, бо ми типу зустрічаємося.
АЛЛІ: Добре.
Я сховала телефон у задню кишеню.
— Як тихо, — зауважила Енн, обвівши поглядом порожній коридор праворуч, потім ліворуч. — Мабуть, заняття в розпалі.
— Коли ти була тут востаннє? — Я розгладила складки своєї чорної блузки, але нічого не могла вдіяти зі зморшками на шортах, які з’явилися від сидіння в машині.
— У минулі вихідні. — Енн усміхнулася, коли повз неї промчала жінка з бездоганною гулькою та блокнотом. — А ти?
— Трохи більше ніж місяць тому. — Я підняла руки, перевіряючи, чи вичистила весь бруд з-під нігтів. — Вона дозволила мені залишитися настільки, щоб висловити своє розчарування, а потім вигнала мене. Сказала, що спізнюється на урок.
— Схоже на правду, — пробурмотіла Енн, коли Рейчел — найновіша з маминих фавориток — спустилася до нас широкими сходами, вкритими килимом. — Вона розсердиться, що ми приїхали в будній день.
— Я така рада вас бачити, дівчата! — вигукнула Рейчел. Її усмішка торкнулася країв очей і рота. Світло-блакитний светр пасував до очей, а руде волосся було зібране в акуратну гульку. — У неї є трохи часу до наступного уроку. Підніметеся? — Вона повела нас вкритими килимом сходами, що вигиналися на сходовому майданчику, а далі вели на другий поверх.